Златопільська гімназія: видатні особистості

З перетворенням училища в прогімназію до навчального закладу відбувався приплив свіжих педагогічних сил, людей молодих з університетською освітою. Це насамперед відомий статист О.Русов. Документи свідчать про позитивні якісні зміни в житті й діяльності учнівського та педагогічного колективів. Усе це і визначило передумови для створення в Златополі повної чоловічої класичної гімназії, про що був прийнятий Височайший Указ 5 березня 1886 року…

Дослідник становлення і розвитку навчально-виховної роботи в Златопільсьскій гімназії 1836-1920 рр., колишній директор Златопільської гімназії 1993-1997 рр., нині покійний Василь Васильович Затока, у своїй книзі “Златопільська гімназія” писав: “Дуже не просто, гортаючи пожовклі сторінки архівних документів, протоколів педрад, кондуїтних журналів, відчути дух гімназії, зрозуміти філософію освіти, яку сповідували викладачі, а головне – відкрити секрет вражаючої ефективної класичної освіти взагалі і цього навчального закладу зокрема. Ефективність, яка не підлягає сумніву, адже не може бути випадковим збігом обставин, блискуча плеяда учнів гімназії, яким вона дала старт у велику науку, літературу, мистецтво, політику”.

Учнем Златопільської чоловічої гімназії був видатний український письменник, голова першого Українського Уряду, Володимир Кирилович Винниченко. Зневага до українського, презирство до мужицького у стінах Єлисавеградської чоловічої класичної гімназії, де навчався Володимир, викликала у нього великий протест. Маючи на увазі його простий одяг і українську мову, так йому не раз зауважували: “Ми тебе навчали не на свинопаса, а на чиновника”. І тоді він кинув тій зверхності свій напівхлоп’ячий виклик – на випускний іспит одягнув солом’яного бриля, вишиту сорочку, а на руку взяв кирею…

Документ про закінчення Єлисаветградської гімназії. У Златополі жив і працював його старший брат по матері Андрій Павленко. У нього й мешкав Володимир і готувався до одержання освіти. Цікаву деталь, яка характеризує світобачення Винниченка, відзначає Ю.Тищенко: “Оповідали товариші на іспитах у Златополі, що поява Винниченка дала багато приводу для балачок і дивувань, бо явився він у селянському вбранні й говорив з товаришами і з гімназійним начальством тільки українською мовою. І це “нервувало” панів-учителів гімназії. Володимир склав іспити екстерном і, отримавши атестат, поїхав навчатися на юридичний факультет Київського університету св.Володимира.

Златопільські враження навіють йому згодом мотиви й сюжет оповідання “Сила і краса”. В описах Сонгорода, на околиці якого живуть герої “Сили і краси”, можна впізнати Златопільські прикмети. “Тихо на вулиці. Далеко видніється ціле місто, таке велике, що скоріше б можна назвати його великим селом. Широко розляглося воно солом’яними покрівлями, зеленими садками, далекими лугами. Тільки посередині в’ється стежка з залізних покрівель – то крамниці та казенні будинки”.

Шлях до професорського звання, шлях у літературу розпочинався із шкільної лави Златопільської гімназії для П.Филиповича. Батько майбутнього поета привіз навчатися сина до Златополя з Кайтанівки Звенигородського повіту, знаючи про неабияку популярність гімназії. До речі, слідом за старшим Петром до Златополя поїхали і молодші брати. При вступі десятилітній Павло виявився одним із двох абітурієнтів, хто отримав лише відмінні оцінки. І протягом наступних п’яти років навчання у Златополі він був найкращим учнем гімназії. А 1906 року з п’ятого класу П.Филипович переходить для продовження навчання до колегії Павла Галагана у Києві, яку закінчує 1910 року із золотою медаллю.

Ім’я П.Филиповича, як і його колеги по професорській кафедрі в Київському інституті народної освіти, нерозривно пов’язане із становленням української літератури. Багатогранність творчого обдаровання вченого і митця помножувались на його кипучу енергію, громадську сміливість, культурницьке подвижництво. На жаль життєвий і творчий шлях Павла Филиповича обірвався за соловецькими мурами.

У Златопільській гімназії навчалися й брати Павла Филиповича – Микола й Олександр. Микола навчався в класі, де керівником був молодший випускник Київського університету Микола Зеров. Миколі Зерову довелося вчити й Олександра Филиповича. Останньому належать теплі спогади про Зерова і Златопільську гімназію, написані в США. Олександр був у гімназії заступником голови одного із трьох учнівських творчих гуртків “На порозі до юності”. В архіві збереглися статути усіх трьох учнівських організацій. Так, учні ІІІ класу були об’єднані в гурток “Комиші”, п’ятикласники – “На порозі юності”, загальногімназійним був “Гурток любителів словесності”. Атмосферу гімназійного життя можуть передати завдання, які ставилися перед членами гуртків. Наприклад, гуртківці – п’ятикласники зобов’язувалися:

а) влаштовувати вистави, збори, прогулянки;

б) видавати ілюстрований журнал “На порозі юності”;

в) здійснювати матеріальну і духовну підтримку тим, хто її потребує.

Олександр Филипович багато зробив для увічнення пам’яті брата Павла Филиповича, опублікував статтю “Златопільські роки М.К.Зерова” (Мюнхен, 1963 р.).

У Златопільській гімназії пройшли дитячі й юнацькі роки великого українського композитора Бориса Миколайовича Лятошинського. Нещодавно у краєзнавчих матеріалах було знайдено неопублікований лист композитора (від 29 січня 1959 року), який був адресований ювілейному комітетові теперішньої середньої школи №1 у час відзначення 125-річчя від дня заснування школи. В листі автор зупиняється на діяльності свого батька – Миколи Леонтійовича Лятошинського, який близько трьох років (1908-1911) очолював Златопільську чоловічу гімназію і жіночу прогімназію. Зовсім новою видається та частина спогадів композитора, де він говорить, що під час перебування сім’ї в Златополі він навчався в 4-му, 5-му і до половини 6-го класу: “Хочу відзначити один цікавий факт. Саме в роки свого навчання в Златопільській гімназії я почав по-справжньому цікавитись музикою, спершу я почав учитись грати на скрипці у тамтешнього гімназичного викладача Бенціона Симоновича Хайловського, причому грав Хайловський, а згодом, на початку 1910 року, я почав пробувати творити, будучи учнем 5-го класу. Таким чином, перші композиторські, звичайно дуже не зрілі спроби творити належить якраз до періоду мого Златопільського життя”.

Музиці Лятошинського характерні яскравий національний колорит, емоційність та виразність. Композитор – лауреат двох Державних премій СРСР, заслужений діяч мистецтв України. Борис Миколайович завжди тепло згадував місто свого дитинства, його красу, сердечність людей.

У 1916 році в Златопільській чоловічій гімназії починав своє навчання майбутній письменник, Лауреат Державної премії, автор “Великого розливу”, “Родини Рубанюків” – Євген Поповкін. У літературному гуртку поруч з Г.Мелинським, І.Черняхівським, С.Плачиндою писав він свої перші твори, формувався як літератор, письменник.

У цій гімназії навчалися й кінорежисер Віктор Вікторов, лікар–епідеміолог І.Дудченко, професор О.Назаревський, доктор технічних наук М.Олофінський, письменниця Наталя Романович-Ткаченко.

Златопільська гімназія в усі часи пишалася своїми викладацькими кадрами. Це і заслужений викладач історії і географії, колезький асесор, кавалер ордена Святого Станіслава другого ступеня Костянтин Никифорович Успенський, викладач математики, надвірний радник, кавалер ордена святого Станіслава другого ступеня Вареонофій Никифорович Іванов; помічник класних наставників, колезький асесор, кавалер ордена святого Станіслава другого ступеня Фотій Дем’янович Щербинський.

5 років працював Інспектором Златопільської гімназії Олександр Олексійович Андрієвський (1895-1902), активний діяч на ниві народної освіти, відомий історик, надзвичайно світла і приваблива постать у нашій історії.

Зі Златополем пов’язаний період життя Миколи Зерова, який зіграв суттєву роль у становленні його творчої індивідуальності. Впродовж трьох років (1914-1917), після закінчення Київського університету св.Володимира, Зеров викладав у тутешній гімназії латинську мову та історію. Саме зі Златополя починається активізація художньої біографії поета. Попри величезну зайнятість викладацькою громадсько-культурною діяльністю, він створює в цей період чимало оригінальних поетичних творів, що дають підстави говорити про реформістське спрямування його поезії.

У Златопільській гімназії вчителював український письменник Григорій Іванович Грушевський, який залишив нам літературну спадщину: твори, опубліковані в журналах “Зоря”, “Дзвінок”, збірку оповідань “На святім вечорі”, збірку віршів “Зірка”, драму “Душогубка”, комедію “Розбиті надії”, записи українських народних пісень, які він надсилав М.В.Лисенку.

Вагомий внесок у розбудову української національної освіти зробив ще один викладач гімназії, член Кирило-Мефодіївського братства Олександр Тулуб.

Після закінчення Київського університету працював викладачем математики в Златопільській чоловічій гімназії з 1913 року Василь Петрович Імшинецький, близький товариш російського вченого О.Ю.Шмідта.

На жаль, великі випробування чекали на цих людей у житті. Микола Зеров, П.Филипович – загинули в 30-ті роки в сталінських концтаборах, В.Винниченко не повернувся з еміграції, так назавжди і залишився на чужині, Г.Грушевський помер злиднях у 1922 році.

Але Златопільська гімназія завжди пишалася своїми кадрами. Під час вивчення архівних документів просліджується чітка система присвоєння викладачам звань та відзначення учительської праці вищими нагородами царської Росії.

Олена Король, українознавець

Поки що немає коментарів.

Відповісти

Ви повинні зайти під своїм логіном щоб прокоментувати.

Новомиргород © 2008-2019