Життя як пошук

Хто з нас у дитинстві не мріяв знайти скарб? Чимало людей, подорослішавши, все-таки не полишають цієї мрії.

Саме романтика та бажання знайти щось цікаве, доторкнутися до історії підштовхує до того, щоб людина взяла до рук металошукач. Найчастіше «скарбом» стають мідні монетки, якими розраховувалися наші предки, знаряддя праці або металеві побутові речі. Зазвичай таке хобі є чудовим способом відпочити на природі, поспілкуватися з однодумцями, дізнатися щось нове.

Євгеній Білобров, який погодився дати інтерв’ю NB, займається пошуками предметів старожитності вже багато років:

– На жаль, у суспільстві образ людини з металошукачем викликає невдоволення і негативне ставлення, не раз відчував це на собі. Гадаю, це викликано репортажами про «чорних археологів» у засобах масової інформації. Чомусь кожного мисливця чи рибалку не вважають браконьєром, а до пошуковців ставлення завжди однакове, незалежно від того, виходять вони за рамки закону чи ні. Хоча – це таке ж хобі.

– Якими є рамки закону – у чому полягають обмеження?

– Кожен свідомий пошуковець знає, що не можна проводити пошуки з металошукачем на об’єктах археологічної та культурної спадщини, у заповідниках, заказниках, на пам’ятках архітектури чи природи, національних парках.

Потрібно також уникати пошуків у місцях бойових дій, де існує небезпека розкопати вибухонебезпечний предмет. Виконання цих простих правил дозволяє уникнути конфліктів з законом.

Періодично з’являються ідеї щодо законодавчої заборони любительських пошуків з використанням металошукачів, та краще б відповідальні за збереження нашої культури особи стежили за тим, яких збитків завдають археологічним пам’яткам, наприклад, сільгоспвиробники, які нещадно розорюють і руйнують як археологічні пам’ятки, так і природні заповідники й заказники.

У деяких країнах закон регулює діяльність таких пошуковців, як я, там пошуковці успішно співпрацюють і з державними інституціями. Це дає змогу зберігати історичні джерела, запобігати безконтрольному продажу за кордон. Наприклад, найбільший скарб зі срібла за всю історію Британії у графстві Стаффордшир знайшов 55-річний пошуковець-любитель Террі Герберт, і саме тому, що закон регулює усі нюанси діяльності пошуковців, скарб залишився на території Британії. Він належить тому, хто його знайшов, але зберігається у галереї мистецтв міста Бірмінгем.

Стосунки держави й пошуковців ґрунтуються на засадах приватної власності – знайшов скарб чи якусь цінність? Вона твоя, хоч може зберігатися в якомусь музеї. Захотів продати? Будь ласка, продавай, тільки перший покупець, якому ти маєш її запропонувати – держава. Якщо для держави ця знахідка нецікава – продавай, кому вважаєш за потрібне.

– Чи давало ваше хобі якийсь прибуток?

– Будь-яке хобі – це насамперед витрати. Все коштує грошей – і металошукач, і батарейки, велику частину витрат становлять капіталовкладення у транспорт. А знаходиш у кращому випадку пару-трійку монет часів Російської імперії. Навіть продаж знахідок рідко перекриває витрати на їх пошуки. Якщо хочете легко збагатитися – спробуйте краще грати в лотерею, тут шанси на виграш більші, ніж у рядового пошуківця знайти скарб.

Є, звичайно, люди, які сподіваються збагатитися, але вони надовго не затримуються – дуже вже примарними виявляються перспективи. З мідної монетки чи іржавої підкови зиск невеликий. А дійсно дорогі знахідки можна знайти або на об’єктах культурної спадщини, де пошуки заборонені, або на чималій глибині. Звичайний металошукач може знайти метал на глибині 15-20 сантиметрів. З одного боку, за таких обставин не можна вести мову про руйнування культурного шару, а з іншого – і про вагоме збагачення йтися не може.

– Як саме відбуваються пошуки?

– Я б розділив їх на дві частини – теоретичну й практичну. Щоб знайти хоч щось, потрібно визначитися з ареалом пошуків – і більшу частину роботи пошуковець проводить у вивченні історичних джерел.

Найбільшу зацікавленість становлять території, на яких розташовувалися зниклі хутори XVIII-XIX століть. Там з витворами
мистецтв, звичайно, туго, вірогідність натрапити на щось подібне мінімальна, зате є багато цікавих знахідок, які проілюструють життя та побут українців того часу.

Потім – практична частина. За день з металошукачем можна пройти і 10, і 20 кілометрів – прекрасний спосіб провітрити голову на свіжому повітрі й підтримувати себе у гарній формі. А вдома чекає родина – приїхав тато, показав знайдені дрібниці дитині, розказав, що це таке, де було знайдене, як використовувалося нашими предками.

Слід зазначити, що наш район на цінності дуже бідний. Коли у Києві буяло культурне життя, тут було дике поле. Пласт часів Київської Русі та козаччини практично повністю відсутній. Якщо заселені пункти з якихось причин були знищені до революції чи під час революції – там ще можна щось знайти. У селах, які проіснували до 30-х років та війни, знайти хоч якусь цінність нереально – під час Голодомору люди визбирали й віддали абсолютно все, що могло становити хоч якусь цінність, а війна довершила процес зубожіння.

– Але ж якісь цікаві знахідки були?

– Звичайно. Наприклад, знайшов я половинку жетона. Ви знали, що під час Другої світової війни жетони видавали не лише солдатам, але й німецьким військовополоненим? Цей жетон був виданий полоненому, який перебував у концентраційному таборі для рядового складу у Кривому Розі. Полонених часто використовували для виконання земляних робіт – і це, до речі, був шанс вижити, тим, хто працював, видавали чоботи, трошки кращий харч, був мізерний шанс втекти. Якою була доля того солдата, я не дізнався, хоч і написав про свою знахідку у Дрезден, де існує великий німецько-російський архів. Якби знайшлися родичі того чоловіка, гадаю, для них цей шматок жетона став би справжньою реліквією.

– Що побажаєте людям, які вирішать спробувати себе у непростій діяльності пошуківця?

– Насамперед – багато читати. Коли визначаться з ареалом пошуків, не забудьте пересвідчитися, що у цьому місці їх можна проводити. А читачам хочу сказати – якщо ви побачите людину з металошукачем у полі чи деінде, підійдіть і поспілкуйтеся – ви можете дізнатися чимало цікавого про історію землі, на якій ви живете.

Олена Белінська.   (NB)

Поки що немає коментарів.

Відповісти

Ви повинні зайти під своїм логіном щоб прокоментувати.

Новомиргород © 2008-2018