Заробітчанський хлі: досвід роботи в польщі

Останнім часом чимало людей з невеликих містечок та сіл їздить до Європи на заробітки. Для багатьох українців така поїздка – шанс заробити більше грошей. Та водночас приваблює людей можливість побачити Європу, а хтось сприймає такі заробітки як поступову еміграцію.

Про свій досвід нам розповіли дві жительки Новомиргорода, які побували в Польщі, що вважається останнім часом однією з найпривабливіших країн для наших земляків.

Побачити світ – і повернутися додому

До Польщі я їздила вже тричі, – розповідає Вікторія. – На роботу влаштовувалась через агентство. Близько двох місяців робила документи, потім мені зробили запрошення, після чого я поїхала на роботу. Обов‘язково потрібно робити візу, хоч і розповідають, що в‘ізд без віз. Без візи ти не зможеш добре працевлаштуватися. По приїзді я спочатку поїхала до офісу в Варшаві, щоб оформити всі необхідні документи. Після цього поселили нас у пентхаус, а на другий день вже вийшла на роботу.

Працювала я офіційно на підприємстві «Кока-кола». Моя робота – упаковувати готові чіпси «Лейс». Працювали в три зміни: перша з 6:00 до 14:00, друга з 14:00 до 22:00 і третя з 22:00 до 6:00. В тиждень мала 2 або 3 вихідних, також я мала дві офіційних оплачуваних відпустки. Якщо ж виходила на роботу у свою відпустку, то це оплачувалось 200%. Робота в святкові дні також оплачувалась у подвійному розмірі. Офіційне працевлаштування дає змогу отримати медичну страховку та безкоштовне лікування.

Дуже гарні умови проживання. Спочатку нас (30 чоловік) поселили в пентхаусі. У кімнатах жило по троє чи по п‘ятеро. Потім нас переселили в інше житло, там взагалі було все нове: сенсорні плити, пральні машини автомат, нові ковдри та постіль.

Оскільки я мала вихідні та відпустку, то у вільний час їздила до Варшави. Проживала під Варшавою, це десь хвилин 20 їзди. Варшава дуже гарне місто – чисте, з різноманітними фонтанами, спеціальними доріжками для велосипедистів та пішоходів. Автобуси з телевізорами. Зупиняються й обов‘язково чекають, поки пасажир не сяде. Не так, як в нас – не встиг ногою ступити до маршрутки, а водій вже їде. На всіх зупинках вказаний маршрут та транспортний засіб, яким можна доїхати в потрібне місце. Є спеціально відведені місця для паління. Мене вразило те, що урни там дуже чисті та непереповнені. В місті на алеях дуже чисто, жодного фантика чи недопалка… Напевно, і місяця було б замало, щоб ознайомитися з містом. Кожного разу ти бачиш щось нове.

У Польщі на роботу потрібні як жінки так і чоловіки, тому ставляться до наших земляків лояльно, там зараз більше українців, ніж самих поляків. На західному вокзалі йдеш немов в Україні, тільки й чутно українську мову. Мені подобаються поляки, вони відрізняються від нас не лише мовою, а й добротою та ставленням до українців. Вони завжди раді щось пояснити та ставляться до тебе з розумінням. Від поляків небезпеки для заробітчан немає. Єдина небезпека, яка може бути,то це самі українці, – розповідає Вікторія.

Щоб жити тут – заробляти треба там…

А ще одна заробітчанка Олександра розповіла нам свою історію про заробітки. Поїхала Олександра до Польщі разом зі своїм чоловіком для того щоб заробити грошей на житло. Це був їхній перший візит. Сімейна пара вважає,що краще їхати до Польщі через знайомих, надійних та перевірених.

Влаштовувались ми на роботу до Польщі через одну добросовісну жіночку, – розповідає Олександра. – Вона допомогла зробити нам документи та знайти роботу. Звісно, за це ми їй платили. Запропонували нам роботу на заводі. Робота там на цілий рік, не посезонна. Ми з чоловіком погодились. Нас відвезли в місто Кабіж, розташоване ближче до кордону з Німеччиною. На заводі ми працювали тиждень, нам сподобалось. На цю роботу ми потрапили через посередників.

Олександра, як і Вікторія, говорить, що для працевлаштування на гарне робоче місце візу таки потрібно робити. Працює Олександра на конвеєрі, потрібно фарбувати кошики для посудомийних машин. Жінки фарбують, а чоловіки пакують.

Робота, як на мене, цілком нормальна, а головне, що люди ставляться до тебе добре, – каже Олександра. – Відразу, як приїхали, поселили нас в хостел. Все необхідне там було. В одній кімнаті, окрім нас, жила ще одна сімейна пара. Потім ми подали заявку на карту побуту, оскільки ми сімейна пара і залишаємося на тривалий час. Тож зараз ми живемо з хазяйкою. Умови для проживання гарні.А ось медичну допомогу отримати тут важко. Коли в чоловіка був висип на руках, ми звернулися до шпиталю. В трьох шпиталях нам відмовили, сказали, що потрібен сімейний лікар, але ж де його взяти… Більшість поляків недолюблюють українців, вони це прямо не говорять, але й допомогти не кинуться. Хворіти на заробітках не можна ні в якому разі, це ми пересвідчилися. Польська медицина вся заточена на вирішення проблем польських громадян.

Як і Вікторія, Олександра з чоловіком має 2-3 вихідних. Два дні працюють по 8 годин, і три дні по 12 годин. На роботу частіше беруть сімейні пари, вони більш надійніші та серйозніше ставляться до роботи. Особливої небезпеки для заробітчан, на переконання Олександри, у Польщі немає. Потрібно лише уважніше слухати поляків та поступово вивчати їхню мову.

Хоча ми, окрім Польщі, ще ніде не їздили, – говорить Олександра, – але місто Кабіж нам сподобалось – маленьке, але гарне та чисте. В місті є парки та затишні паби, де можна відпочити у свій вільний час, є аквапарк. І взагалі необов‘язково десь мандрувати, можна просто пройтися по центру міста та помилуватися навколишньою красою.

Обидві співбесідниці найближчим часом будуть жити на дві країни – заробляти там, щоб вирішувати свої матеріальні проблеми тут. Бо Польща – це добре, але Батьківщина – це таки Батьківщина, тут їх люблять і чекають. І самі вони чекають, коли ситуація в Україні буде така, щоб не доводилося шукати заробітків в інших державах.

Наталія Лупан. (NB)

Поки що немає коментарів.

Відповісти

Ви повинні зайти під своїм логіном щоб прокоментувати.

Новомиргород © 2008-2018