Як кохали наші видатні земляки

Перед коханням, як і перед законом, – всі рівні. Випадок не запитує, готова людина до випробувань чи ні. А вони не забаряться. Годі братися тлумачити як правові, так і амурні справи. Кожен роз’яснить їх на свій лад. Фактами та епізодами з особистого життя це доводять наші земляки з міста та нинішньої територіальної межі району, котрі внесли свою лепту в розвиток краю, або ж просто назавжди стали мимовільно причетними до нас.

Одне французьке весілля.

Одруження Антоні Богдановича та Ганни Білінської, яка народилася в родині златопільського лікаря 1857 року – подія такого масштабу, що її не оминула паризька газета «Ле Фігаро». Свідками реєстрації шлюбу художниці та лікаря з боку нареченого були двоє колег – доктор Ноель Гале та доктор Йоахим Альбаран, з боку нареченої – старший син Адама Міцкевича Владислав та учасник Січневого повстання полковник Юзеф Ґалензовскі.

Художниця десять років прожила в столиці Франції, довгий час перебувала в Польщі, відвідувала й інші європейські країни, хоч особливих статків ніколи не мала. Найбільшою популярністю користувалися її роботи: «Негритянка» (1884), «Автопортрет» (1887). Семеро з десяти парижських років Ганна вірно тужила за коханим Войцехом Грабовським, який помер 1885 року від сухот. На полотнах зображувала себе в траурі.

Сімейне життя з Богдановичем тривало недовго – 18 квітня 1893 року Ганна раптово помирає від хвороби серця на 37 році життя. В статусі заміжної художниця знаходилася всього кілька місяців. По смерті дружини чоловік видав книжку під назвою «Анна Білінська, жінка, полька і художниця у світлі її щоденника та відгуків світової преси».

Службові романи.

Драматург та актор Іван Карпенко-Карий, уродженець с.Арсенівки, одружувався двічі. Про перший шлюб відомо практично всім – Іван та Надія грали головні ролі у п’єсі Тараса Шевченка «Назар Стодоля». Вони покохали одне одного і всупереч волі батьків Надії Тарковської, незабаром одружилися, прожили яскраве, сповнене подій життя – чого варта лише евакуація паперів Арсенія Тарковського в Одесу – до речі, після втечі з компрометуючими матеріалами до цього міста Надія народила доньку. Але казкового фіналу їхнє кохання не мало – Іван Карпенко-Карий залишився вдівцем з дітьми на руках.

У жовтні 1883 року нова театральна трупа створена М. Старицьким та М. Лисенком, гастролювала у Єлисаветграді. Там до неї, прибравши сценічний псевдонім Карпенко-Карий, вступив Іван Тобілевич. Саме тут він познайомився з подругою своєї сестри – Зосею Дитківською. Вона була на 14 років молодшою, але, закохавшись до безтями, забула всі свої мрії про прекрасну кар’єру – і поїхала за Іваном Карпенком-Карим у заслання в Новочеркаськ. Корифей оцінив її вчинок, та намагався відмовитися від кохання юної шанувальниці. Втім, всі ці спроби були марними і безнадійними. У Новочеркаську Іван Тобілевич працював ковалем, потім – палітурником, дуже втомлювався, однак дружина змогла так організувати побут, щоб вдома чоловіка ніщо не відволікало від творчості. Софія Дитківська стала автором книги «Корифеї українського театру» та по праву може вважатися одним із перших історіографів нашої сцени.

Нерівний шлюб.

Видатна місцева меценатка Ганна Дмитрян народилася в родині багатого купця Михайла Мартакі, грека за походженням. Коли їй виповнилося 20 років, вона вийшла заміж за Афанасія Дмитряна. Таким чином поєдналися два капітали. Афанасій Федорович також мав грецьке походження, як і батько Ганни. Він був діловим партнером старого Мартакі, й за віком на тридцять років старший за дружину. Явище звичайне в грецьких родинах. Відомо, що ця діаспора завжди прагнула до неподільності й примноження родових багатств, тому й одружувалися виключно за своєю національною ознакою. Шлюб тривав понад двадцять років, а в 1884 р., на 41 році життя Ганна Михайлівна овдовіла.

Революція кохання.

Володимир Вин­ниченко в 1900 році отримав атестат у Златопільській гімназії. Його особисте життя стало зразком революційної вільної любові. Про це свідчать щоденники і листи глави УНР, опубліковані вже в незалежній Україні. Згідно з цими свідченнями, у Винниченка було безліч жінок, і цьому не заважав навіть той факт, що він більше 40 років прожив в цивільному шлюбі з Розалією Лівшиц. Вона була під стать чоловікові – обоє поблажливо ставилися до зрад одне одного. При цьому біографи Винниченка підкреслюють, що майбутньому главі Директорії було важливо, щоб всі його прекрасні дами знали українську мову і поважали національну культуру. Одній з них, Людмилі-Люсі Гольдмерштейн, Винниченко рекомендував писати йому листи по-українськи, бо лише так вона зможе освоїти мову. А іншій дівчині, Софії Задвіной, радив полюбити Україну душею, а не розумом. Володимир та Розалія були бездітною парою.

Та окрім випробувань на міцність, як себе так і своєї половинки, моменти закоханості стають цінним архівом нашої душі, неповторними спогадами красивої молодості. Поспішайте кохати, з Днем святого Валентина.

NB.

Поки що немає коментарів.

Відповісти

Ви повинні зайти під своїм логіном щоб прокоментувати.

Новомиргород © 2008-2019