Вічний поклик Вічного міста

Італія

Один із приводів для гордості редакції «Україна-Центр» – нашу газету доставляють … прямо в Італію: з власної ініціативи це робить один з місцевих підприємців, який мікроавтобусом разом з іншим вантажем щотижня привозить в цю казкову країну і свіжий номер кіровоградського тижневика. У домовлений день на одній з площ Риму десятки італійських українців, серед яких і кіровоградці, чекають «бусик» з нанесеним господарем фірмовим логотипом «Україна-Центр» …

А тепер вже навпаки: кіровоградка, повернувшись з італійської столиці, стала співбесідницею «УЦ» …

Нове життя Вічного міста

Швидше за все, читачі вже передчувають докладний, повний захоплення і, безумовно, дуже пізнавальної інформації, розповідь про легендарні пам’ятки не менш легендарного міста. Однак заради економії газетної площі, і не тільки, ми вирішили не перетворювати цей матеріал у глави з підручника історії стародавнього світу. І не повторювати розтиражовані описи нехай навіть дуже знакових місць і ключових епізодів історії стовпи світової культури. Перед вами – розповідь очевидця і одночасно – своєрідна інструкція з користування Римом …

Отже, як перетворила цивілізація цю стародавню землю? Сьогоднішній Рим, незважаючи на розміри і статус столиці, враження мегаполіса не справляє. Безліч машин на вузьких вуличках, але в основному – смарти, джипів тут практично немає, як, до речі, і виробів вітчизняного (у сенсі, італійської) автопрому. Іноді здається, що автомобіль зупинився, щоб пропустити пішохода (тутешні водії вкрай обережні й дисципліновані), але потім виявляється, що машина просто припаркована … Цей ефект – теж через неширокі проїжджі частини. Тротуари в житлових кварталах теж дуже вузенькі, але дають притулок безлічі вуличних рослин, які висаджують і опікають самі жителі. Тут навіть алое – вулична квітка … Житлові будинки – не вище чотирьох поверхів, буквально повиті барвистими, квітучими кущами. На вулицях безліч бюветів у вигляді симпатичних левів, хоча, швидше, левенят; воду з них пити цілком безпечно – вона чиста і дуже смачна. До речі, економному туристу – справжня знахідка, оскільки стандартна пляшка води в торговій точці обійдеться в 2 євро.

Всюди – вуличні кіоски, в яких, крім усього іншого, можна купити квитки на автобус і метро. Квиток на метро дійсний протягом ста хвилин. За цей час можна зробити, наприклад, 10 хвилинну поїздку до певної станції, пересісти на автобус і знову встигнути проїхати в метро… До речі, вагони метрополітену нагадують космічні тренажери: дуже світлий простір, всюди – блискучі поручні, навіть по центру вагонів на всій їх протяжності встановлені вигнуті конструкції у футуристичному стилі …

Тибр в його римській частині справляє враження річки потужної і чистої. А пам’ятаючи, як стародавні римляни скидали в його води трупи людей і тварин, це ще більш дивно. Зрозуміло, що від цього звичаю не залишилося і сліду, але сучасного, урбаністичного сміття в його водах і біля берегів теж немає.

Місто-музей, місто-розкопки…

Історична частина Риму – радіусом близько 30 кілометрів, але сюди звідусіль, навіть з найвіддаленіших околиць, можна швидко дістатися за допомогою прямої і доступної схеми метро. Старі будівлі тут знаходять нове життя: історичний їхній вигляд зберігається дуже ретельно, але всередині вже розташовані офіси, туристичні агенції і т.д. Біля пам’ятника Гарібальді можна спокійно припаркуватися, а не йти кілька кварталів пішки. При цьому туристи навіть сплять у машинах…

Незважаючи на складну і не завжди сучасну комунальну інфраструктуру і посилену експлуатацію невичерпною армією туристів, її представників практично не видно – тільки раз за кілька днів нашій співрозмовниці вдалося побачити екскаватор, та й те крихітний, розміром зі звичайну шафу-пенал…

Місцевих жителів виділити з натовпу гостей Вічного міста нескладно. До слова сказати, вони дуже доброзичливі і, схоже, постійна присутність багатьох тисяч приїжджих їх зовсім не напружує: охоче фотографують на прохання, по можливості підкажуть маршрут. Цікаво, що середній і трохи вище клас тут пересувається… на моторолерах: зосереджені люди в дорогих костюмах , але неодмінно в шоломах.

Музей під відкритим небом

Незважаючи на суцільний камінь і мармур незліченних історичних будівель і музеїв, від їх споглядання і навіть при дотику відчуття холоду немає. Швидше, навпаки – тепло щедрого сонця і століть робить місто по-справжньому теплим і десь навіть рідним. Від усвідомлення того, що перед тобою (скажімо, в музеї Ватикану ) не копії, а справжні полотна і статуї, захоплює дух і з’являється відчуття боязкого благоговіння.

У музеї Ватикану – статуя сидячого Ероса з помітно стертим коліном: мабуть, дотик до цієї частини божества – прикмета для везіння в коханні. Як відомо, римляни ліпили статуї здебільшого оголені, але тут предмет, який більш підходив для дотику саме з цією метою, цнотливо прикритий складками одягу …

Незважаючи на різношерстність і численність, туристи поводяться дуже стримано і інтелігентно. Слов’ян, на відміну від сакраментальних Туреччини і Єгипту, дуже мало. Чи не тому, до речі, таке спостереження?

І знову порівняння: ні в одному музеї не вимагають взути неодмінні тапки, хоча підлоги тут – з найдорожчого і розкішного мармуру. Тиша – теж не обов’язкова вимога, хоча, скажімо, в Сикстинській капелі розмовляти (як і фотографувати) все ж заборонено – звукові коливання теж можуть завдавати шкоди безцінним шедеврам. Фотографувати не можна і в галереї гобеленів музею Ватикану – теж заради збереження експонатів. А це – величезні панно-карти, що відображають уявлення римлян про світ різних періодів, залежно від ступеня розвитку наукового знання.

До послуг відвідувачів – численні аудіогіди (їх легко знайти в натовпі за спеціальними хусточками, закріпленими на невеликих флагштоках) . Завдяки невеликому пристрою, який при бажанні отримує кожен турист, немає необхідності слідувати за екскурсоводом разом з натовпом слухачів, розповідь гіда чути навіть на відстані 200-300 метрів…

В деякі об’єкти вхід дозволено лише за дотримання дрес-коду: скажімо, в базиліку Святого Петра не можна в капрі або шортах і з непокритою головою, але всі необхідні елементи одягу можна купити тут же, за пару євро за предмет.

Величезні чудернацькі будівлі, дихаючі століттями і легендами, на тлі яких люди здаються комашками, зовсім не тиснуть.

Руйнуємо стереотипи

Пародійний стереотип про те, що італійські чоловіки в більшості своїй метушливі, поверхневі й стурбовані – це лише розхожий штамп комедійних кінокартин. В основному люди тут справляють враження тих, які реалізували себе, зайнятих справою. Ще один стереотип – гучні сімейні сварки напіванекдотичних «італійських пар» у відкриті вікна, експресивні родинні розбірки – теж помилковий. Ну, або Рим в цьому відношенні – виняток.

Оксана Гуцалюк, «УЦ» .

Поки що немає коментарів.

Відповісти

Ви повинні зайти під своїм логіном щоб прокоментувати.

Новомиргород © 2008-2019