“В своїхй хаті своя правда і сила і воля”, то й церква має бути своя

Степан Іванович Катькало – істинний українець! На його вустах бринить щира українська мова, в усьому відчутна не прихована й віддана любов до Батьківщини.

Оселилася вона в його серці ще з дитинства. з тієї найпершої вишитої для нього сорочки, з мрії присвятити своє життя служінню Богові і співвітчизникам. Саме тому і став священиком.

Його віра, гартована війною на сході та скорботою по тим українським воїнам, яким судилося стати на ній вічними Героями.

Ще у 2015 році з першою хвилею мобілізації отець Степан (який у зв’язку з окупацією АРК у 2014 році подався був до Києва) рішуче залишив столицю України і в складі добровольчого батальйону Об’єднаних Українських Націоналістів ніс свою службу Божу в селах Зоря та Гранітне. Молитвою укріпляв дух і віру наших воїнів. “З нами правда, а з нею і Боже благословення!”,- часто повторював там і повторює тут отець Степан.

Так, саме правда, за яку пліч-о-пліч він разом із воїнами АТО пройшов пекло війни, вигартувала з них мужніх воїнів, справжніх оборонців країни і ії народу.

Не зітруться з пам’яті ті дні і ночі, коли линули з його уст молитви про полегшення нелюдських страждань побратимів, котрих спалено полум’ям війни.

Ті дні залишили по собі глибокі шрами в пам’яті і серці священика. А натомість породили в ньому тверде переконання: “Народження української автокефальної (незалежної) церкви є одним із найважливіших стратегічних кроків на шляху до нашої перемоги. Адже віра, як і мова, як і армія, є невід’ємною скпадовою української державності, її сувернітету”.

Саме з таким переконанням й несе свій хрест у цім житті отець Степан, тепер уже в нашім краї. Цілком очевицно, що і йому, і прихожанам афтокефальної церкви, яка народилася на Новомиргородщині у червні 2015 року, є неприйнятними ідеї так званого “русского мира”, московського патріархату та його проповідників, які ніяк не можуть змиритися із самим фактом існування українського суспільства, украінськоі мови та церкви, української держави, а відтак свідомо чи не свідомо, якщо й не підтримують, то виправдовують як анексію Криму, так і війну на Донбасі.

У знятому за кошт віруючих, однодумців невеличкому приміщенні колишнього Златопільського клубу постав справжній храм. Із вівтарем, оформленним у національному стилі, з написом: “Христос поміж нас”. На почесному місці – синьо-жовтий стяг, переданий для храму бійцями передової, на якому їхні власноручні підписи та слова: “Велика Вам подяка за підтримку та допомогу”. А ікона Георгі Побідоносця укріпля віру прихожан в нашу перемогу над ворогами.

Все тут до ладу з легкої руки настоятеля, який має неабиякий хист і в будівництві і в різьбленні по дереву, і в бджільництві, навіть вірші пише, правда, якими не ділиться говорить, що пише для себе, для душі.

В українському храмі хрестять, вінчають, сповідують, проводять церковні обряди по-українськи як і належить у своїй країні, в якій як писав Кобзар своя правда й своя воля. І радіють, що кількість прихожан зростає.

Так і має бути. І буде адже цьому сприяє не лише держава в особі її очільників, а й Константинопольська православна церква, Святійший Вселенський Патріарх Варфоломій І. Так що отримання Томосу не за горами, бо всяка незалежна держава апріорі має право на незалежну церкву. Хоч би як біснувалися московські попи й бпазнювали телевізійні прислужники Кремля пропагандисти типу Соповйова, Скабєєвої з Поповим та іже з ними. Україна хоч і повільно, тяжко, зато безповоротно вибирається з імперських лабет Московщини.

Перемога буде за Україною, переконаний отець Степан, бо з нею Бог, а за українцями – правда та історична справедливість, християнська любов до ближнього.

І я теж ці переконання поділяю. БО вірую.

О. Цопа. (Новомиргородщина з Пісковим та Вороніною)

Поки що немає коментарів.

Відповісти

Ви повинні зайти під своїм логіном щоб прокоментувати.

Новомиргород © 2008-2018