В Чехію по інтернету

Якби молодість знала, аби зрілість могла – говорить народне прислів’я. Та сучасна молодь хоче знати: де та за яких умов жити
краще. Тому пробують себе реалізовувати в різних сферах діяльності, вирушаючи в пошуках кращої долі до далеких країв. Наші заробітчани переорієнтовуються на європейський ринок праці.

Микола Горобченко та Максим Миколенко кажуть, що це не настільки складно – поїхати до Чехії. Хлопці просто ризикнули і
знайшли роботу за інтернет-оголошенням.

Максим: – Нам підказали знайомі. Хочете на заробітки в Європу – починайте з Чехії. Документи на виїзд до цієї країни легко
оформити.

Микола: – Подали необхідні документи. Їх перелік теж можна знайти на спеціалізованих сайтах в інтернет-мережі. Через 45 днів
отримали запрошення до візового центру в Києві. Поїхали, пройшли співбесіду з консулом і через 12 днів отримали трудові візи.

Максим: – Лише з візами на руках перейшли до наступного кроку – пошук роботи.

Микола: – Насамперед нас цікавили оголошення, в яких пропонувалася хороша заробітна платня, достойні умови проживання. Серед них була пропозиція одного заводу з виробництва шин.

Максим: – Жоден з нас у виготовленні шин до цього ніякої участі не приймав. Але досвід роботи мати було не обов’язково.

Микола: – Ми сіли в автобус Київ-Прага і поїхали. На кінцевій зупинці нас чекав представник заводу, котрий доставив до гуртожитку, де ми надалі проживали.

Вся чеська столиця поділена на сектори: перший, другий і так далі. Тимчасове помешкання Колі та Максима було розташоване у районі Прага-10.

Хлопців наступного дня відправили в поліклініку – без медогляду ніхто працю не починає.

Максим: – Обов’язково проводять стажування.

Микола: – За тим, як ми працюємо, місяць стежить інструктор. Не зважаючи на те, що за вікном була зима, в цехах робочі одягнені легко – комбінезон та футболка. Технічно обладнана заводська база за сучасними стандартами.

Режим праці – згідно чинного законодавства: п’ятиденка з восьмигодинним робочим днем. Робітнику зараховується сім з половиною годин, бо пів години йде на обідню перерву. Маленький нюанс: перекусити можна в їдальні, але тим, що самі заздалегідь приготували.

Та це лише нюанс, а не проблема. Навколо супермаркети на будь-який гаманець. Ціни від українських суттєво не відрізняються: одні продуктові позиції дорожчі, одні дешевші. Політика маркетів дещо інша від наших – спеціально облаштованих місць для сумок нема. Все побудовано на довірі. Якщо дуже хочеться – заходь з великим рюкзаком. І так в Чехії повсюди – виходиш з охапкою покупок – і тобі на касі на слово повірять, скільки ти чого взяв.

Мовний бар’єр долається надзвичайно просто – українців навчають працювати українці. А три слова до купи зв’язати через деякий час вдається самостійно – мови наші все таки спільноспоріднені.

Микола: – Приїжджих з Новомиргорода – всього троє. Але інструктори, з якими можна було б порозумітися, знайшлися – ними
стали земляки з Кіровоградської області, котрі на заводі працюють не перший рік. Більше того, мають такий досвід, що вже вчать новеньких.

Максим: – Звичайно, що на своєму підприємстві працюють і чехи. Багато румунів, значно менше болгар, разом з нами – кілька
українців. З одним болгарином – Штефаном – трохи згодом почали товаришувати.

Микола: – Штефану вже за сорок, в Чехію на роботу приїжджає постійно. Проблем з оформленням документів в нього взагалі ніяких – і Болгарія, і Чехія в зоні дії Шенгену. Тож побував всюди.

Новомиргородці мали досить часу, щоб побачити Прагу. Чотири робочі місяці – саме на такий термін в них були відкриті візи – співпали з різдвяними канікулами.

Микола: – Починаючи з католицького Різдва і до завершення святкування Нового року всі відпочивають.

Максим: – Можливість гуляти Прагою ми мали у вихідні, але найбільше визначних пам’яток відвідали протягом свят.

Микола: – До історичного центру міста 25 хвилин їзди трамваєм. «Контрола» перевіряв у вагоні «їзденки» – проїзний на всі види
транспорту, включно з приміськими залізничними сполученнями, і ми спокійно добиралися, куди хотіли.

Максим: – Бачили Карлов мост, Танцюючий будинок. Відвідали велику кількість костьолів. Неординарних пам’ятників – на кожному кроці.

А що ж сподобалось найбільше?

Разом: – Все. Найбільше сподобалося все.

Як запевняють хлопці, треба добре постаратися, аби загубитися в Празі.

Максим: – Прага наче спеціально облаштована для зручності
туристів. Хоч вони повсюди і у великій кількості, хаосу не відчувається. Вулиці міста спокійні – немає ні сварок, ні бійок.

Хлопці додають, що чехи – народ набагато фактурніший, ніж ми. Серед чеських чоловіків, як і серед жінок, багато кремезних, високих на зріст. Та мірятися силою в них не прийнято, навіть напідпитку. Хто ж не знає про любов чехів до пива у великій кількості!

Микола: – Пиво в них смачне, варто спробувати. Пробували славнозвісні смажені сосиски, національну страву кнедлик – хліб на
пару в соусі.

Максим: – Додому всього не візьмеш. Тому обмежилися кавою та шоколадками для друзів. Мені ще сир їхній з пліснявою сподобався.

Микола: – Мені – ні.

Додому сім’ї, друзям та знайомим дзвонили через скайп постійно. А от скучити не встигли.

Разом: – Нам просто не було коли. Ми не помітили, як пролетіли чотири місяці.

Хлопці радять всім, хто збирається на заробітки до Чехії, робочу візу відкривати якомога на довший термін. Кажуть, що Чехія
того варта.

Ірина Правиленко.
(NB)

Поки що немає коментарів.

Відповісти

Ви повинні зайти під своїм логіном щоб прокоментувати.

Новомиргород © 2008-2017