У Новомиргороді провокують на любов!

Свою першу збірку віршів «Провокую на любов» опублікувала Людмила Третяк. Редакторами (або так званими «хрещеними батьками») виступили Микола Суржок, Валентина Яцейко та вчителька української мови, яку досі згадує добрим словом поетеса – Любов Шевченко, упорядковувала рукописи Олена Бєлова, фото на обкладинку  – роботи місцевого фотохудожника Сергія Лепехи.

Словом, в основному при підготовці видання були задіяні місцеві ентузіасти, а от презентації вже призначені і для киян, і для мешканців Олександрії та Кременчуга. І це – тільки початок! Тому що при упорядкуванні віршів з’ясувалося, що матеріалу є значно більше, ніж на одну книгу. Тож якщо все добре складеться, то через рік буде й друга збірка.

Під час презентації згадували найрізноманітніші факти з життя Людмили Третяк. І про її творчу родину, у якій вона не перша римує, її бабусі замолоду вдень сапали буряки – а вже увечері співали на вигоні те, що за день у твір склалося. І про дідуся, від якого маленька Люда ховала азбуку, бо нудною їй грамота видавалася. І про три (!) освіти: Новомиргородський зоотехнікум, Олександрійське культпросвітучилище й Київський університет славістики. І про те, наскільки дружно живе поетеса з чоловіком – разом виховали двох дітей, разом підняли бізнес, разом займаються благодійністю, як зазначила колишній директор, а нині – завуч ЗШ No1, ніхто цьому навчальному закладу не допомагав стільки, як родина Третяк.

– Взагалі-то й найбільше випробувань з цією книгою випало на долю мого чоловіка Віктора, – розповідає Людмила. – Ми його називаємо – Муз. І питання не тільки в натхненні – на вірш може надихати якийсь цікавий випадок, ніяк з нами особисто не пов’язаний. Мова про інше: для всіх у місті я – жінка-свято, посада директора міського будинку культури зобов’язує. І тільки він знає мене і підтримує мене у хвилини душевних терзань і неспокою, а жити з творчою людиною, яка весь час виношує якісь незвичні для пересічного мешканця райцентру ідеї – ой, як нелегко. На чоловіку випробовую гуморески й саркастичні вірші – все витримує.

Поезія – це хвороба. Ця книга – виношена під серцем, як дитина, і виношувалася протягом багатьох років. У принципі, вона могла з’явитися ще п’ять років тому, проте тоді забракло сміливості. Зараз розумію, що люди все одно говорили й говоритимуть про мене, друзі знають, яка я, а чужі люди – хай собі.

Книгу Людмила видала за власні кошти, найближчим людям вона їх дарує, обіцяє подарувати по книжці й до кожної бібліотеки – врешті, всі пам’ятають, що у програмі література рідного краю є, а от в бібліотеці з такою літературою туго.

А значна частина тиражу буде продана, щоправда, з вартістю книги ще не визначилися.

Олена Белінська.   (NB)

Поки що немає коментарів.

Відповісти

Ви повинні зайти під своїм логіном щоб прокоментувати.

Новомиргород © 2008-2017