Туризм 20 років тому. Як це було…

При згадці про туристів зараз більшість людей уявляють групу екскурсантів з фотоапаратами або ж мандрівників, які переїжджають від одного визначного місця до іншого, періодично витрачають кошти у місцевих ресторанчиках, купують сувеніри на згадку про цю подорож і на подарунки близьким…

А 20-30 років тому образ туриста був зовсім іншим – невгамовні бородаті хлопці та підтягнуті дівчата, які несли за плечима чималенькі рюкзаки. Цікаво, що серед туристів траплялися люди різного віку й різних статків, в принципі, це було цілком доступне задоволення. І серед тих людей, які шукали нових вражень з рюкзаками за спиною, були викладачі й учні Златопільської гімназії. 20 років тому у цьому навчальному закладі був заснований туристичний гурток, керівником якого виступив вчитель географії Станіслав Костецький, а його надійним товаришем в усіх походах став вчитель історії та шкільний психолог Андрій Поліщук.

– Ми мали посвідчення інструкторів з туризму, мали досвід походів, – підкреслює Андрій Поліщук. – Це все не просто так, відповідальність дуже велика.

– Досвіду вистачало – за часів навчання в Одеському національному університеті імені Мечнікова обійшов з наметом за плечима весь Радянський Союз, побував у Карелії і в пустелі Кара-Кум, – розповідає Станіслав Костецький. – Для нас походи з учнями були випробуванням як для керівників групи, а для учнів це було випробування як для туристів-початківців.

До участі в гуртку допускалися діти, які пройшли медкомісію, здорове серце й здорові ноги – це обов’язкові умови, адже треба було мандрувати з рюкзаками, вага яких становила у дорослих 20 кілограмів, а в дітей, залежно від віку й статі – 10-20 кілограмів. Розраховано все було до дрібниць – і кількість харчів, і наявність побутових речей. Навіть зубну пасту брали неповні тюбики, а рівно стільки, щоб вистачило на 10 днів, бо все ж доводилося нести на своїх плечах.

Одержували всі дозволи від батьків, вчили дітей правилам виживання на природі, вивчали з ними різноманітні вузли, діти студіювали гідрологію, геологію, різні види тварин і рослин, які можуть бути корисними чи становити небезпеку. У якості тренування ходили в походи по району. Але справжнім екзаменом стали далекі мандрівки, такі як Крим та зимові Карпати.

1996 рік. Крим, доступний кожному

Це був перший далекий похід. І поставилися до підготовки з усією серйозністю – про нього повідомили контрольно-рятівні станції, які мали відстежувати час прибуття туристичного загону в ту чи іншу точку.

Спорядження у керівників гуртка було своє, для дітей збирали, звідки було тільки можна, наметами й біноклями допоміг ДЮЦ. Це було спорядження радянських часів, досить важке – але воно зробило той похід можливим, а діти у 90-ті роки, коли в Новомиргороді панувала тотальна економічна криза, змогли побачити Крим, адже обійшлася їм 10-денна мандрівка у вартість квитків і харчів, плюс деякі кошти витрачалися ще на відвідування пам’яток і придбання сувенірів.

 

turizm  До Криму доїхали потягом, а потім – піднімалися на гору Ай-Петрі.

Піднімалися не один день, уявіть собі підйом приблизно такої крутизни, як у Новомиргороді біля заправки при в’їзді з боку Малої Виски. І рюкзак 10-20 кілограмів за спиною – а піднятися треба на висоту півтора кілометра над рівнем моря.

– Ми дітей не квапили, орієнтувалися на найслабших, – розповідає Станіслав Костецький. – Розуміли, що це для нас – просто, бо вважається, що такий похід – перший рівень складності. Але порівняно зі спуском з гори, який проходив іще крутішим схилом,
фактично група спускалася у прірву, підйом був простим. Спуск зайняв два дні. Потім розбили табір неподалік від Ялти. Переходи з рюкзаками у нас зайняли 5 днів, а стоянку розбили на два дні, проте і за такий скромний проміжок часу багато що встигли – ходили групами і в Нікітський ботанічний сад, і на Ластівчине гніздо, і у Воронцовський та Лівадійський палаци. У вільний від походів час розважалися різними іграми, наприклад, грали в «крокодила» – неперевершеним у цій справі був Сергій Поліщук. Похід був тестом на дорослість, на відповідальність, врешті, на передбачливість. Наприклад, під час першого походу у нас викрали два біноклі – хлопці лягли спати у наметі – а рюкзаки, в яких лежали позичені для походу біноклі, залишили біля входу у намет, за що й поплатилися. Слід зазначити, що всього у Крим здійснили три походи.

Підступні зимові Карпати…

Влітку Говерла – місце паломництва для багатьох українців, які хочуть підкорити найвищу гору України. Сюди піднімаються посадовці, активісти, батьки з дітьми і пенсіонери. Але – загальнодоступною Говерла є тільки влітку. Взимку, щойно випав сніг, підйом на цю гору вважається вже походом другої категорії складності. І такий похід теж був здійснений учнями ліцею.

– Складність полягає в тому, що сніг приховує багато що, – розповідає Станіслав Костецький. – Ти не бачиш, куди ступаєш, не знаєш, чи не посунеться сніг. І не знаєш, чи буде до тебе прихильною погода – чимало більш досвідчених туристів, ніж ми, взимку піднятися на Говерлу не спромоглися саме через погодні умови, адже за один день потрібно встигнути й піднятися, і
спуститися, а в горах спуск ще важчий і небезпечніший, ніж підйом, зимових гір це теж стосується. З нами йшов місцевий провідник, ми своєї мети досягнули – піднялися й спустилися вниз за один день. Уже потім самі не вірили, що змогли це зробити.

Мандри рідним краєм

Коли тобі всього лиш 12-14 років, знайти чимало цікавого можна й там, де ти живеш. Ліцеїсти робили чимало походів і по нашому району. Наприклад, виходили дві туристичні групи, які мандрували по кордоні Новомиргородського району й Черкаської області. Одна група йшла Кіровоградщиною, друга – Черкащиною, а вечорами збиралися біля вогнища й ділилися спостереженнями.

Наймасовішим походом став перехід з Новомиргорода у Петроострів – у ньому брали участь близько 40 учасників. До Петроострова йшли пішки з рюкзаками, назад – основна частина учасників походу поверталася шкільним автобусом, проте п’ятеро чоловік – троє викладачів та двоє учнів – по Висі сплавилися до Синюхи на надувних човнах, а додому поверталися вже громадським транспортом.

Було б бажання та певні навички – а вже знайти марштут, подолавши який наберетеся досвіду на все життя, можна й майже вдома.

…Якщо хтось із учасників описаних подій прочитав цей матеріал, на певне, його здолала ностальгія. А якщо ви хочете, щоб і ваші діти колись мали подібні спогади – врахуйте, що Районний центр дитячо-юнацької творчості організовує туристичні гуртки у Новомиргороді й Капітанівці. Залишається побажати тим, хто намагається відродити традиції туризму на теренах нашого району, удачі і щасливих доріг!

Олена Белінська.   (NB)

Поки що немає коментарів.

Відповісти

Ви повинні зайти під своїм логіном щоб прокоментувати.

Новомиргород © 2008-2017