Ростимо учнів добрими і чуйними

Учні в школі

Істина доброта – не у вивільненні дитини від праці і турбот, а в тому, щоб облагородити серце нового громадянина, одухотворити його пориви і бажання вищою людською красою чуйністю, співчуттям.
В.О. Сухомлинський.

Перше вересня. Школа. Навкруги море квітів: червоні, біло-рожеві поважні гладіолуси, тендітні запашні троянди й осіння краса наших садів – айстри. А з-поза квітів – очі: сірі, блакитні, зелені, карі. І всі сяють щастям, чеканням, – а що там, за отим порогом?

Та раптом… що це? Глянули сумом великі чорні оченята. Дивлюсь на хлоп’ятко з подивом. А в нього горохом покотилися сльози:

– У мене сьогодні немає квіток, тато з бабусею посварились…

І в ту ж мить усі квіти, що тримаю в руках, віддаю малюкові: “От і в тебе свято!” Заіскрилися очі радістю, визираючи з-за великого оберемка квітів.

Минуло багато літ, колишній першокласник став дорослим, ніколи не згадуємо того далекого вересня, але щороку 8 Березня Толя неодмінно нагадує про себе вітанням або весняними квітами.

Завдання педагога полягає не тільки в тому, щоб дати дітям елементарні знання наук, навчити їх учитися. Не можна забувати, що перед нами – маленька людина, і від нас, учителів, батьків, вихователів залежить, якою вона виросте. В.О. Сухомлинський підкреслював, що він вбачає одне з найважливіших виховних завдань школи в тому, щоб утвердити в кожній людині доброту й сердечність, чутливість до всього живого, в чому втілені краса й велич життя… Дитинство й отроцтво мають стати школою доброти, людяності, чуйності. Тільки за цієї умови в тому чутливому музичному інструменті, яким є людське серце, буде вся гама благородних людських почуттів – від найтоншої, найчутливішої турботи про матір до ненависті її непримиренності до ворога, ідейного супротивника.

Виховання доброти і чуйності потребує від учителя не тільки майстерності, а й певної системи. Я прагну, щоб кожна дитина вже з перших днів перебування у школі відчула, як хороше бути доброю, як приємно, коли товариші вдячні тобі за допомогу чи за те, що ти для всіх гарно прибрав клас, для всіх приніс квіти, щоб затишно й красиво було в нашому шкільному домі.

На перших зборах говорю з батьками про те, як слід допомагати дітям у навчанні, обов’язково розказую, як виховувати в них почуття доброти, бо ж є ще в нас батьки, які навчають своїх дітей давати, так би мовити, “здачі”. А хіба це не дозвіл на бійку, не дозвіл заподіяти іншому біль?

Коли ж діти підростають, я привчаю їх не лише бути добрити, чуйними, великодушними, а й пам’ятати добро, виховую почуття вдячності за допомогу, за турботу й ласку.

У третьокласників уже дещо розвине абстрактне мислення, перед ними ширше розкривається навколишній світ. Учень розуміє: якщо не зруйнував пташиного гніздечка або мурашника, не нарвав букета конвалій (щоб потім кинути його серед галявини чи на стежині, виходячи з лісу), не позбивав палицею мухоморів, то росте він хорошою, справжньою людиною, бо навчився не тільки бачити красу навкруги, а й уміє берегти рідний край. Третьокласник мусить усвідомити, що доброта має бути активною, дієвою.

Школа

Хочу на деяких прикладах з власного досвіду розповісти, як я працюю над вихованням у молодших школярів чуйності та доброти.

У дошкільний період більшу частину часу дитина проводила у грі. Зі вступом до школи для неї починається серйозна, постійна праця – навчання. Я завжди говорю дітям: “Ідучи до школи, пам’ятай: ти ідеш на роботу. Виконуй її сумлінно, чесно – і виростеш хорошою людиною, принесеш користь людям і Батьківщині”.

Першокласники навчаються читати, писати, лічити. Одна дитина вже добилася певних успіхів, інша – ще ні. Інколи школярі погано виконують роботу не тому, що не хочуть, а через те, що не вміють, іще не навчилися. І саме тепер дуже важливо, щоб дитина відчула радість успіхів, підтримку своїх товаришів, батьків, щоб збагнула: успіх у навчанні й праці приносить велику насолоду.

Чуйності і доброти дитину треба навчати змалечку. Плекання цих рис потребує великого такту і копіткої роботи вчителя. В. О. Сухомлинський вбачав завдання педагога в тому, щоб виховати такі взаємини між особистостями в колективі і між людиною та навколишнім світом, щоб вони були уроками доброти й великодушності.

Дитина повинна змалечку знати й розуміти – всім найкращим, що є в її житті, вона зобов’язана відомим і невідомим героям, які полягли на полях боїв і ціною свого життя врятували Вітчизну від загибелі й рабства. Правильно роблять батьки, які в День Перемоги зі своїми дітьми й онуками приходять до священних могил цих героїв, віддають шану і вдячність. З таких походів і починається велика любов до Вітчизни та її героїв, започатковується виховання справжньої людини – доброї і щирої.

Щоб на світі створити потрібний емоційний настрій, я вдаюсь до демонстрування слайдів; неодмінно звучить хороша музика, яка зворушує і хвилює як учнів, так і дорослих.

Для багатьох дітей мама і бабуся – найближчі і найрідніші люди. Доброта, ввічливість учня починаються з уміння любити і шанувати їх.

Старанно готувалися хлопчики й дівчатка до свята 8 Березня, написали твори про своїх бабусь, про те, де жили й працювали вони у роки Великої Вітчизняної війни. Принесли фотографії тих часів.

Для багатьох дітей це було справжнім відкриттям. Виявляється, бабусі – старенькі, в хустинах, завжди заклопотані, з важкими сумками, турботливі, скромні, іноді просто непомітні – це героїні, нагороджені орденами, медалями, грамотами.

Діти мають зрозуміти: якщо тобі зробили добро – пам’ятай це, цінуй, і за добро плати людині добром; хороше, коли дитина вміє бути вдячною.

Я часто розповідаю дітям таку бувальщину. Жив собі хлопчина. Після війни дуже скрутно жилося його сім’ї. Тата ще не демобілізували, бабуся з мамою цілими днями працювали в колгоспі, а хлопчина порався по господарству та доглядав ще двох малих – брата й сестру. Важко було йому. А по сусідству жила жінка. Як побачить вона Мишка, покличе і дасть йому чи грушок, чи хліба. Біжить він, радісний, до себе в хату – пригощає менших.

Виріс хлопчина, став дорослим, одружився, має сина. Та коли приїздить у село до бабусі, не забуває зайти з подарунком до баби Олени. Як ідуть полем із сином удвох, нарвуть для неї квіток. Малий, даруючи, каже:

– Це вам!

А дорослий додає: “За Ваше добре серце!”.

Одмахнеться старенька рукою: “Та що ти!”. А в самої аж зморшки сміються, радіють.

Минули роки, померла і рідна бабуся, і сусідка. Їздить до них на могили з міста вже сорокарічна людина і завжди везе дна букети квітів.

Не можна вирости чуйним, добрим і великодушним, не люблячи свого краю, тієї стежини, якою біжиш до школи, отого кутка рідної природи, що западе в серце, запаху поля, лісу, дива блакитного неба, що раптом вразить дитину красою серед осіннього лісу.

Такі походи в ліс не тільки допомагають вихованню любові до рідної природи, а й виховують у дітей почуття доброти, чуйності, людяності, сили волі, навчають бути витривалими.

З досвіду роботи вчителя початкових класів Новомиргородської ЗШ І-ІІІ ст. №2 Л.М. ВІТУШИНСЬКОЇ.

“Новомиргородщина”

Поки що немає коментарів.

Відповісти

Ви повинні зайти під своїм логіном щоб прокоментувати.

Новомиргород © 2008-2017