Попри все, залишилися вірними…

До жовтня 1959 року до Златопільського району входили села Лип’янка, Межигірка, Журавка, Пастирське, Будомакіївка. Тому хай вас не дивує, коли ми торкнемося долі молоді воєнної пори села Межигірка.

Жила собі дівчина Віра (Йосипенко Віра Романівна 16.03.1921 р.н.). Була закохана і зустрічалася зі своїм односельцем Василем (Мегерою Василем Наумовичем 05.03.1923 р. н.). Але і в їхнє село прийшла війна та окупація.

Батько Василя (Мегера Наум Григорович 15.03.1888-26.01.1972) знайшов своє місце при новій владі. Він стає головою господарського двору села – це можна прирівняти до посади голови колгоспу. Роз’їжджає селом на бричці запряженою парою сірих в яблука коней. Виганяє людей на примусові роботи кулаками, матюками, батогом.

Турбується батько і про Василя. Щоб зберегти і в подальшому влаштувати сина при окупаційній владі, батько змушує парубка записатися в місцеву поліцію. Василь отримує пов’язку поліцая і гвинтівку, та працює без ентузіазму. А щоб позбавитися небажаної майбутньої невістки, Наум Мегера вписує в перші ж списки бранців до Німеччини Віру Йосипенко! Її разом з іншими відправляють на збірний пункт в Златополі – в оточену колючим дротом гімназію.

Коли Василь дізнається, що кохану відправляють на каторгу, покидає пов’язку поліцая, гвинтівку, на батьківських конях летить на Новомиргородську залізничну станцію. В останній момент примудрився вскочити у вагон.

Потім була робота у бауера. Було спільне життя. На чужині народилася донька Ліза.

Довгождане звільнення! По дорозі додому сталася трагедія – маленька Ліза захворіла і померла. Василь теж хворіє – лікарі підозрюють туберкульоз. Повернулося подружжя до села в травні 1945 року. Віра працює в колгоспі сапальницею, Василь освоїв професію водія.

В 1946 році в них народжується син Гриша, а в 1951 – син Дмитро. Віра з Василем до кінця своїх днів далеко та надовго, нікуди з Межигірки не виїздили – хіба що в справах та за великими покупками.

Василь Наумович помер 16 грудня 1998 року, Віра Романівна – 20 травня 1999 року. Головний розлучник закоханої пари – Наум Мегера – помер задовго до них – 26 січня 1972 року.

З Межигірки до Німеччини було вивезено ще багато молоді: Людвігу Третяк, Степана Ситника (ці двоє закоханих також побралися в Німеччині), Ганну Бурлаку, Данила Колісника, Марту Масленко, Лідію Гончар, Марію Ковтун, Павла Косенка. Список далеко не повний. На сьогодні лиш кілька людей з тої молоді залишилося в живих. Їм по дев’яносто і більше років. В пам’яті стерлося багато подій та імен. Але час від часу туга тривожить серця стареньких. І щемить душа. Щемить…

Довідка: Згідно архівних даних, за роки гітлерівської окупації з Новомиргородського та Златопільського районів на каторжні роботи в Німеччину вивезено 3829 юнаків, молодих чоловіків, дівчат і
молодих жінок.

Михайло Бережний.   (NB)

Поки що немає коментарів.

Відповісти

Ви повинні зайти під своїм логіном щоб прокоментувати.

Новомиргород © 2008-2017