Незвичайний день звичайної школи

Останнім часом багато розмов точиться навколо проведення шкільних лінійок. Одні вважають, що це пережиток “совкового” минулого. Інші хочуть надати події урочистості, важливості, щоб діти відчули увагу до себе та усвідомили наскільки значимий цей крок у їхньому житті. Та якби там не було, але від минулих традицій відмовитися важко, тож необхідний час, щоб все устаткувалося, сформувалися нові звичаї, напрацювалися нові конфігурації проведення важливих шкільних подій, якими є перший дзвінок, останній та інші офіційні внутрішньошкільні заходи. А поки що кожна школа відзначала свято знань на свій розсуд і в свій встановлений директором день, адже перше число припало на суботу.

Тож деякі школи провели лінійку в законний вихідний і вчителі мають отримати додатковий відгул або додаткову оплату, а декотрі школи перенесли це дійство на понеділок і далі все за графіком.

Серед таких понеднілкових була і третя школа. Шкільна лінійка була там не зовсім звичною. Щоправда спочатку звично пролунав гімн України, який підспівували навіть першокласники. А далі на наново замощеному тротуарною плиткою шкільному подвір’ї свято відбувалося по новому. Спочатку відійшли від Традиції і першим привітала школярів не директор школи, а голова райдержадміністрації Олександр Сенченко. Як зазначила Тетяна Свистунова, це право вона передала очільнику району у з’язку з тим що його участь у створенні комфортних умов навчання для школярів, підвищенні якості освіти, усуненню проблем, які виникали протягом навчального року, особиста підтримка і участь в реалізаціі планів школи дуже і дуже вагома. Олександр Сенченко привітав усіх присутніх зі святом, побажав дітям успіхів у навчанні, батькам терпіння вчителям витримки, а нам всім миру.

Вже потім привітали присутніх директор Тетяна Іванівна та Пурпурівський сільський голова Василь Трохименко. Адже діти з Пурпурівки у своїй більшості навчаються саме у НВО “Новомиргородська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №3 – дНЗ”. Тетяна Свистунова подякувала меценатам за їхню безкорисну допомогу школі та вручипа пам’ятні відзнаки за слівпрацю та партнерство.

Нагороди отримали і батьки школярів, які активно приймали участь у шкільному житті. Їм вручили медалі Педагогіка партнерства”, що також було новим і незвичним. Нагород було доволі багато, а їх вручення розтягнулося у часі. І діти повинні були б нудьгувати поки дорослі виголошують промови та роздають нагороди. Але Тетяна Свистунова врегулювала цю ситуацію у теж досить незвичний спосіб. Молодших школярів, які не зовсім розуміли, що там говорять і роблять дорослі, у цей час розважали аніматори у костюмах “фіксиків”. Вони пускали по рядам школярів мильні бульбашки, чим викликали щире захоплення у “першачків” та й у більш старших учнів. Тож допоки дорослі вирішували свої серйозні справи, діти веселилися, а лінійка проходила і з повагом, і одночасно доволі весело, необтяжливо для дітей та розважливо для дорослих. Тож у такий незвичний спосіб вдалося поєднати здавалося зовсім непоєднувані речі.

Час промайнув майже непомітно для всіх. Пролунав гімн. Офіційна частина свята закінчилася. Учні розійшлися по класам знайомитися з розкладом та налаштовуватися на новий навчальний рік. А тим часом волонтерка Корпусу Миру Керол Куммінгс, зі Сполучених Штатів, дала нашій газеті інтерв`ю. Її контракт закінчується у листопаді, тож вона доводить до логічного завершення розпочаті справи і готується до Від’їзду.

– Чи сподобалося вам працювати В Україні?

– Я здобула дуже цінний досвід у спілкуванні, стосунках з людьми. Мені було особливо приємно працювати з дітьми та викладачами. Ми провели чимало часу разом, реалізували багато спільних задумів, запозичили один в одного певні знання.

– Як ви стали волонтером? Чи самі обрали Новомиргород і чи хотіли б ви затриматися в школі ще на якийсь певнии час?

– Бажання стати волонтером у мене виникло дуже давно, але думала, що це не реально. Та зі мною працювали колеги, які були вже волонтерами і переконали мене, що це можливо. І дійсно, з часом я стала волонтером Корпусу Миру. Це урядове агентство США, покликання якого офіційно формулюється як зміцнення миру та дружби між народами світу. Воно було започатковане ще у 1960 році закликом сенатора Джона Кеннеді до студентів Мічиганського університету служити своїй країні та сприяти зміцненню миру у світі, живучи та працюючи серед громадян інших країн. А вже 22 вересня 1961 року Конгрес США ухвалив Закон про Корпус Миру.

Я дуже мало знала про Україну, тож місце призначення мені обрали працівники Корпусу. І я не жалкую, що потрапила саме до Новомиргорода. Але спочатку ми, нас було 75 осіб, майже три місяці вивчали українську мову в Чернігівській області. Готувалися до реалій проживання в Україні. Хочу сказати, що українська мова набагато складніша у вивчені за англійську, тому англійську мову можуть осилити практично всі українські школярі.

Бажання залишитися в Новомиргороді звичайно є, адже я провела у вашому місті майже три роки. Є друзі, знайомі. Але я дуже сумую за батьками, яким вже далеко за шістдесят. Та й мій вік, хоча я ще молода, не дозволяє мені залишатися на довше. Треба повертатися в штати, влаштовуватися на роботу і заробляти пенсійний стаж. Та й особисте життя необхідно влаштовувати. Мої батьки одружилися по українським міркам дуже пізно. Мамі було 36 років, а батькові 42. Я хочу, щоб в мене це сталося раніше, але ж ці речі просто так не відбуваються, їх наперед не заплануєш і долі не накажеш.

– А яка у вас професія?

– Я журналіст. Але працювала секретарем в офісі неурядової організації “Італійці в Америці”. Адже в університеті я вивчала італійську мову. Згодом я працювала вже в державній структурі – департаменті іноземних справ.

– Яка була ваша мета як волонтера?

– Я хотіла показати, що можна працювати по іншому, застосовувати інші технології, інші освітні методики. Обирати між ними, які кращі, які дають можливість легше засвоювати знання. Не нав’язувати, не казати. що так краще, а саме показати, що завжди є вибір і його треба робити. Також розказати українцям про Америку, познайомити їх з моєю країною. Показати, що вона не така далека. Що там такі ж люди, як і українці. І звичайно ж, познайомити з Україною американців. Мої батьки, друзі, знайомі нічого не знали про Україну. Я їм розповідаю, показую фото, знайомлю з життям українців і вони вже дещо знають про вашу державу.

– Які ваші враження про українців, про Україну?

– Це дуже цікаво. Помітна різниця у спілкуванні людей в Україні і в Америці. 3 незнайомими людьми у спілкуванні ми не відрізняємося. Набір стандартних фраз. Як справи, як Здоров’я. А от з близькими помітна різниця. Щоб відвідати свою подругу я домовляюся з нею про зустріч за тиждень.

А в Новомиртороді тільки зателефонувала і сказала, що зараз прийду, відразу кажуть окей, приходь. В Америці це велика рідкість. Можу порівняти пляжі. Я була Кілька разів на Чорному морі, а мої батьки живугь в Нью-Джерсі на узбережжі Атлантики і можу сказати, що вони практично нічим не відрізняються.

– Ви провели тут три роки. Це великий термін. Ваше життя в Америці призупинилося. В Україні навпаки. Тут ви активно займаєтеся справами, придбали дрУзів, можливо, є незавершені плани.

– Так, в Америці також пройшло три роки. Вони дуже відчутні для моїх батьків і американських друзів, та і для мене. Знову доведеться освоюватися на роботі, заново пристосовуватися до життя в США. Та досвід, здобутий в Україні, надіюся, допоможе в майбутньому, надасть більше можливостей для кар’єрного росту, підніме мій фаховий рівень, розширить сферу мого спілкування. І про Україну я не буду забувати, я не покидаю вас на завжди, я ще побуваю в Україні. Крім того, ми домовилися зі Світланою Мостовою про проведення відео конференцій на її уроках англійської мови. У нас різниця у часі невелика, лише у 7 годин. У вас робота починається, а у нас закінчується. Так що можливість поспілкуватися та дати урок буде. І вмім нам буде користь. Адже наше спілкування не дасть мені забути українську мову, а школярам дозволить удосконалити англійську, оскільки, як на мене, це краще ніж вивчати з книжки. Крім того, ми зі Світланою Яківною взяли участь у тренінгах “Як використовувати освітні технології у класах”, отримали відповідні сертифікати, самі провели тренінг. За результатами тренінгів ми написали грант, який направили в Корпус Миру і його там відібрали для реалізації. Частину коштів дала школа, частину Корпус Миру. частину зібрала американська спільнота. І вже на сьогодні ми закупили комплекти британських підручників з 5 по 11 клас, по яким навчають дітей у їхніх школах, з відео та аудіо файлами. Отримапи ноутбук, шкільні дошки. Ці підручники передані у шкільну бібліотеку і тепер всі бажаючі зможуть навчатися по цим підручникам.

– Що ви можете сказати про нашу шкільну освіту?

– Різниця відчутна. Можу сказати з досвіду моїх шкільних років. У нас в школі менше предметів. а з 9 по 12 класи ми самі обираємо з переліку предметів, запропонованих школою, які будимо вивчати. Ми визначаємося з майбутньою професією. Обираємо університет, в якому будемо навчатися. Дивимося, які предмети там будуть викладатися, скільки років. І тоді вже вирішуємо, скільки і які предмети будемо вивчати у школі. Тож ми ще в школі готуємося до вступу у чітко визначений універр. А в українській школі дуже важко, дуже бтато предметів, Як мені сказали – 14. У нас може бути 7-8 за семестр. Я не знаю, як це виходить в українських школярів, що вони це все знають, можливо, навіть більше знають як наші. У вас учням дають інформацію, а нас навчають думати, здобувати знання, мотивують до мислення.

Далі на кілька запитань дала відповідь директор школи Тетяна Свистуноаа.

Вона розповіла, що дуже вдячна батькам за їхню співпрацю зі школою, особливо батьки були активними останній рік. “Мені дуже хотілося. – зазначила Тетяна Іванівна, – якось їх відзначити. Я просто не могла залишити їх без уваги. Тому і виникла така незвична ідея з медалями. А взагалі ми робимо все, щоб Підняти престижність нашої школи, підвищити рівень викладання предметів, тому проводимо тренінги, впроваджуємо нові технології, нові методики викладання. Зараз облаштовуємо кабінет англійської мови обладнанням, яке отримали за рахунок гранту, а британські підручники взагалі “бомбезні”. Та, крім того, ми вже сьогодні маємо гарні результати. До нас переходять діти з інших міських шкіл. Після закінчення навчання у сільських школах з двома ступенями освіти багато школярів обирають саме нашу школу для продовження навчання. А ми в свою чергу прикладаємо максимум зусиль,щоб зробити нашу школу найкращою в усіх сферах її життєдіяпьності”.

Ось таким не звичним видався звичайний День знань у третій звичайній школі.

Юрій Стоянов. (Новомиргородщина)

Поки що немає коментарів.

Відповісти

Ви повинні зайти під своїм логіном щоб прокоментувати.

Новомиргород © 2008-2018