“Наш заклад має працювати – і ми сподіваємося на підтримку промисловості!”

NB вже писала про реорганізацію Капітанівського ліцею переробної промисловості. Зараз ми завітали до цього навчального закладу, щоб детальніше дізнатися про його проблеми.

Ліцей зустрів нас спокійно. Учні перебували у кабінетах та майстернях, на території ліцею – порядок, благоустрій, яким він може бути у закладі професійної освіти, розташованому у селищі. В око впадає бідність самого закладу – матеріальна база була створена кілька десятиліть тому і з тих пір практично нічого не вкладали.

«Нам казали – треба бути самодостатніми і заробляти самим»

Екскурсію закладом проводить в.о. директора Наталя Походенко:

Всього у закладі зараз 147 учнів, з них сьогодні присутні 121 учень. Нам всі перевірки прогулами учнів дорікають найбільше, відповідно ми вимагаємо від учнів дисципліни і належного відвідування занять. От тільки треба врахувати, що у нас основна частина дітей – з малозабезпечених родин. Про платну освіту мови йти не може – ці учні і за бюджетні кошти не зможуть навчатися у тому самому Кропивницькому, бо дорого. Багато хто прогулює заняття не тому, що не хоче навчатися, а тому, що йде зараз заробити копійку, допомагаючи людям, наприклад, на городах.

Заробити ліцей може, якщо віддавати учнів на оплачувану практику. Відповідно до законодавства, якщо практика оплачувана, половина з цих грошей іде на рахунок закладу. Та зараз в основному роботодавці шукають досвідчених працівників, а практикантів пускають попрацювати безплатно. І далеко не всі готові брати на себе таку відповідальність!

Ми працюємо в умовах, які відрізняються від умов обласного центру. Наприклад, в Кропивницькому є заклад, який, як і ми, готує кухарів. При цьому практикантам шукають місце в закладах харчування в обласному центрі. Ресторани та кафе можуть подарувати цьому навчальному закладу якусь стареньку фритюрницю чи духовку. А учні на практиці освоюють технології ресторанної кулінарії!

Наші практиканти йдуть в основному працювати у столові місцевих аграрних підприємств. Раніше була можливість практики в літній період на базі відпочинку біля моря, та зараз такої можливості вже немає.

Але тим, хто вважає, що наш заклад безперспективний і нікому не потрібний, ми відповімо: у нас є діти, для яких цей ліцей – єдина можливість одержати професію! І якщо зараз не подбати про них, то вони поповнять лави кримінальних елементів, професійних безробітних тощо.

«Таких закладів, які готували фахівців цукрових заводів, в Україні лише три чи чотири»

Ми шукаємо можливість співпраці з великими промисловими підприємствами. Зверталися до ТОВ ВКФ «Велта» – наші випускники там працюють, може, з часом налагодили б підготовку потрібних для цього підприємства фахівців. Проте поки що звідти ми одержали головним чином моральну підтримку – керівництво підприємства усвідомлює, що підготовка робітничих спеціальностей має підтримуватися не на словах, але випускники, які одержали освіту у нас, потрібні у дуже скромній кількості.

Значно більше сподівань у нас – на співпрацю з ТОВ «Новомиргородський цукор». Гадаю, що заклад освіти мав шукати контакти з підприємством раніше, але у нас протягом кількох останніх років виникла непередбачувана обставина – фактично нам зірвали набір на факультет, що готував фахівців для цукрового заводу.

Таких закладів, які готували фахівців для цукрових заводів, в Україні лише три чи чотири. Комусь здається, що, може, й потреби великої у фахівцях немає, бо цукрових заводів стає все менше. У нашій області їх залишилося всього три. Але давайте будемо чесними – плин кадрів на сезонному виробництві чималий. Люди їдуть на заробітки – і не всі повертаються взимку на завод.  Зараз дбати про робочі кадри відповідно до потреб місцевого виробництва слід у кожному селищі і в кожному райцентрі.

У нас гарна педагогічна база – наші викладачі свого часу працювати на цукровому заводі, знають весь процес не з книжок. У 2009 році на базі нашого ліцею розробляли стандарти цукрового виробництва. А в 2015 році ми проходили атестацію. І спочатку пройшли її, а потім хтось в Міністерстві підняв документи й подивився, що ми даємо дві спеціальності – для роботи на цукровому заводі (харчова промисловість) і на будівництві. Сказали, що професії між собою не пов‘язані. І атестацію забрали. Доки ми пояснили, що цукровий завод – це сезонне виробництво, він працює взимку, а будівництво – теж сезонне, але дає можливість працювати у теплу пору року, пройшов час. Атестацію нам врешті повернули, але набрати учнів вже не вийшло.

Зараз на цукровий завод приїжджають студенти зі Смілянського коледжу цукрових технологій, вони там проходять практику. Цей заклад дає вищу освіту. Але ні для кого не секрет, що на кожному виробництві потрібні не тільки світлі голови, але й кваліфіковані робочі руки. Наш заклад має працювати – і ми сподіваємося на підтримку промисловців! – підсумувала Наталія Олександрівна.

Цей навчальний заклад побудували у 1944 році, – зазначає майстер Віктор Величко – Ще йшла війна, а тут вже навчалися 80 чоловік. Тоді гроші знайшли. Хіба зараз знайти вже зовсім неможливо?

Від редакції. Тому, хто захоче підтримати заклад, доведеться непросто. Пресловутий будинок культури, який був безхазяйним, а зараз стає на баланс ліцею, потребує ремонту, проведення опалення та відключення до електропостачання (проте у його існуванні дуже зацікавлена селищна рада, тож тут можливо перекласти проблеми на місцевий бюджет). За визнанням самих майстрів, які навчають виробничим професіям, вони зберегли всю матеріальну базу, яка їм дісталася – але технології за кілька останніх десятиліть зробили крок вперед. Сучасного інструментарію у закладі немає.

А є головне – педагогічний колектив, готовий до будь яких нововведень, аби тільки зберегти єдиний в Новомиргороді заклад професійної освіти.

Олена Белінська. (NB)

Поки що немає коментарів.

Відповісти

Ви повинні зайти під своїм логіном щоб прокоментувати.

Новомиргород © 2008-2018