Найщасливіша країна планети – очима нашої землячки

Наша землячка Олена зараз мешкає у Швейцарії – країні, яка вважається однією з найбагатших у Європі і люди якої вважають себе, як показують опитування, щасливими! Чим відрізняється швейцарська дійсність від української? Про це Олена розповідає нашим читачам.

– Швейцарія – країна, де почуваються комфортно всі, можна бачити дуже багато людей з різними хворобами, на інвалідних візочках, сліпих у місті, на прогулянці, на різних заходах. Для них передбачені пандуси, спеціальні пішохідні переходи тощо. Швейцарці дуже доброзичливі, ніхто не намагається самостверджуватися, демонструючи свої великі статки. У людини може бути мережа магазинів – а вона одягнена у такі джинси й куртку, що ніхто не подумає про якісь великі статки. Відсутня заздрість.

Освіта по-Швейцарськи

Швейцарці приділяють велику увагу виховним моментам. Все починається з патріотизму – тут прапори держави вважаються нормальною ознакою патріотизму і ніхто не скаже, що це фашизм чи націоналізм. Старанно зберігають свою історію – більшість будівель є історичною цінністю.

Тут всі розпочинають роботу дуже рано і до того ж привчають дітей. Уроки розпочинаються о 7:25. До школи діти добираються за будь-якої погоди на велосипедах, скейтах, на роликах. Хворіти довго не можна – за певну кількість пропущених днів дитину залишать на другий рік. Застудився? Два дні вдома і на третій день – з соплями в школу! Я питала, чи не краще було б дітей підвозити – ні, нехай добирається сам.

Українська навчальна програма відрізняється. Я показала чоловікові, як розв᾿язувати квадратні рівняння – він здивувався. Це ж вища математика! До шостого класу програма досить проста, дуже багато часу приділяється вивченню мов (у Швейцарії чотири державні мови). Зате навіть у цей навчальний період дитина має право обрати для вивчення два предмети на свій смак! Мій син обрав музику й інформатику.

Якщо проводять контрольні (про них заздалегідь попереджають батьків), то роботу з оцінкою батькам дають на підпис. Батьківських зборів з обговоренням успішності кожного не проводять, навіть табель дитині видають у конверті, бо успішність – особиста справа кожного.

Дуже цікаво проходять уроки праці – діти виготовляють у шостому класі іграшки, в тому числі на електромоторчиках, син у третьому класі робив ліхтарик. Вони використовують на уроках складну техніку.

Певний час у теплу пору року проводять на природі і на фермах, де учні навчаються саджати якусь розсаду, знайомляться з іншими сільськогосподарськими роботами.

У швейцарських школах діти після шостого класу проходять відбір – частина дітей навчається далі по спрощених програмах, решта починає опановувати складніші дисципліни. Після дев᾿ятого класу відібрані кращі учні просіюються ще раз – і певна частина з них одержує право за державні кошти вчитися у гімназіях, де з᾿являються профільні дисципліни. Той, чиї показники були замалі для того, щоб держава оплатила профільне навчання, має право вчитися там же на комерційній основі.

Випускники гімназій підуть у вузи і стануть інженерами, медиками тощо. Ті, хто не пройшов до «елітної еліти», стануть держслужбовцями, секретарями тощо.

Держава витрачає кошти раціонально і не вкладає їх в освіту тих дітей, яким квадратні рівняння в житті ніколи не знадобляться. Мій Ілля дружить з хлопчиком, у якого тато робить покрівлі – і він хоче працювати за тим же фахом. Ніякі складні програми навчання йому просто не треба. Та сама ситуація зі спадкоємцями ферм. Вони отримують гарну базову освіту, в яку входить знання кількох мов. Але їх вчать тільки тому, що їм у житті знадобиться.

І в Швейцарії не обов᾿язково мати вищу освіту, щоб забезпечити себе й свою родину. Тут будь-яка робота престижна. Навіщо зайвий раз напружуватися? Випускники гімназій не складають іспити до вишів. Вступних іспитів не існує, є тільки випускні. Не склав випускні іспити – маєш протягом року працювати й один день на тиждень відвідувати гімназію, щоб скласти іспити й одержати диплом.

Усім випускникам гімназій спочатку рекомендують до вступу у виш пройти практику, щоб вони переконалися у тому, що обрали фах вірно. Адже можна гарно знати в теорії біологію й анатомію, але не переносити крові – який з такої людини буде лікар? Практика – це теж робота, тому обов᾿язково оплачується.

Медицина: людина в центрі уваги

У Швейцарії ліками ніхто нікого пижувати не буде. Якщо застудися – ніяких антивірусних препаратів, два дні вдома, попити чаю – і нехай організм бореться сам. Ліки призначають тоді, коли організм сам не впорається. Єдині «універсальні» ліки – дафалгін. Його рекомендують при високій температурі, при головних болях.

Людина у швейцарських клініках дійсно в центрі уваги. Коли я народжувала, то у мене перейми, а медперсонал розпитує, що саме мені на ранок їсти приготувати? Може, маю особливі побажання при виборі страв з трьох запропонованих меню, одне з яких вегетаріанське? Мені було тоді не до їжі, але чоловіка мого все-таки нагодували – сказали, що він же не народжує, чому має ходити голодним?

У випадках серйозних хвороб, травм людина одержить прекрасну медичну допомогу, якщо має страховку. Страхове й пенсійне забезпечення – значна частина витрат у Швейцарії. Цікаво, що пенсійне забезпечення кожен визначає для себе сам – визначайся замолоду, яку пенсію хочеш у старості. Декретних відпусток не існує. Якщо дружина доглядає дитину чи дітей, чоловік має сплачувати пенсійні внески за себе й за неї.

Закон – понад усе!

Люди дотримуються правил дорожнього руху і всіх інших законів. Штрафи у Швейцарії нараховують не від прожиткового мінімуму і не у певному грошовому розмірі – тут доведеться сплатити відсоток від зарплати чи від доходів. Люди чесно декларують всі прибутки, бо й приховування прибутків, якщо про це стане відомо, карається серйозно. Тому будь-який штраф – досить болісний.

Не лише штрафи, але й податки, оплата дитячого садочку залежить від прибутків родини. Тому бувають ситуації, коли фінансово вигідно, щоб дружина була домогосподаркою.

Розповсюджені доноси. Якщо хтось помітив правопорушення – відразу ж передасть інформацію контролюючим органам.

Обійтися без порушень у Швейцарії легко – тут все продумано. Наприклад, майже відсутні перехрестя – є кола зі світлофорами. Тому не виникає спірних моментів і майже відсутні ДТП.

Регламентовані правила поводження з тваринами – коти-собаки є майже в усіх, вони чипізовані. По цьому чипу можна дізнатися, хто власник. Ми свого кота взяли з притулку – такі заклади тут теж розповсюджена практика.

Швейцарська демократія – коли разом вирішують усе

Голосування тут проводять з будь-якого приводу: перехід якогось населеного пункту з кантону в кантон, перейменування. Моя сусідка перед тим, як зробити басейн, повідомила про це органи самоврядування і люди голосували – чи вони не проти? Якби був хоч один голос проти – від задуму довелося б відмовитися. Бюлетені для голосування присилають поштою додому, а потім ви так само поштою їх відправляєте на адресу органів самоврядування.

Чисто – там, де не смітять

Окремо варто розказати про сортування сміття. Сортують ВСЕ! Папір і картон відкладають окремо – періодично макулатуру збирають школярі з возиками. Харчовий пластик здаємо окремо від технічного.

Бляшанки перевіряємо магнітом – і ділимо по різних ящиках залежно від того, прилипає метал до магніту чи ні. Скло бите сортуємо по кольорах. Для садового сміття (листя, гілки) стоять великі індивідуальні ящики з наліпками вздовж вулиці – це теж ніхто не палить і вивозять комунальні служби. І так – по всіх видах сміття! Неправильне сортування карається штрафом.

Здають сміття у спеціальних мішках – їх треба купувати. У вартість мішка входить вартість послуги з вивезення сміття. Непотрібний одяг складають у спецконтейнери – його потім передають у мережу магазинів секонд-хенд.

Швейцарія і Україна

Швейцарія докладає максимум зусиль, щоб залишатися нейтральною країною, але мене вразила кількість… бомбосховищ! Вони є у багатьох підвальних приміщеннях житлових будинків. Зведені окремі бомбосховища, причому комфортні – зараз там мешкають сирійські біженці.

Швейцарці переконані, що в Україні є серйозні конфлікти на мовному підгрунті. У них трапляються ситуації, коли до людини, яка розмовляє не тією мовою, що продавець, ставляться з певною прохолодою навіть в магазині. До адміністрацій надходять скарги на мовні конфлікти. І мовна напруга у нашому суспільстві для них цілком зрозуміла.

Україна – найбільша країна Європи. У нас палку в землю встроми – виросте. Бракує тільки лідера, який цю країну любитиме більш, ніж себе. У Швейцарії – 11 депутатів у парламенті! І все функціонує як годинник, бо всі депутати по черзі біля стерна. Не зробив нічого гарного для країни – змістили. Все.

Хочеться побачити Україну для людей… Щоб влада йшла до людей з добром – і люди один одному зичили тільки найкращого і приймали та любили один одного такими, якими вони є.

Олена Белінська (NB)

Поки що немає коментарів.

Відповісти

Ви повинні зайти під своїм логіном щоб прокоментувати.

Новомиргород © 2008-2017