Новомиргород
  
  Реєстрація або вхід Головна   Анкета   Рекомендувати   Зворотний зв'язок  
Меню
Головна
Форум
Новини
Публікації
Опитування
Галерея
Довідник
Файли
Друзі та партнери
Оголошення

Зв'язок з нами
Рекомендувати
Web-майстрам
Публікації
Все про Новомиргород
· Історія та краєзнавство
· Розклад потягів та автобу...
Здоров'я та краса
Їжа, напої
Комп'ютери та Інтернет
Мода, стиль
Нашого цвіту по всьому св...
Не Новомиргородом єдиним....
Розділ для молоді
Сім'я, діти
Суспільство і політика
Техніка та авто
Фінанси, бізнес
Опитування
Який розділ сайту Вас цікавить найбільше?

Новини
Публікації
Форум
Галерея
Опитування
Довідник
Файли
Анекдоти
Гороскоп



Результати
Інші опитування

Всього голосів: 45
Коментарів: 0
Історія та краєзнавство

На калиновому мосту


 У 2009 році виповнюється 10 років, як пішов з цього світу філософ, патріот та будівельник мостів Степан Демидович Кожум’яка. Однак забути про нього важко. Згадують про земляка не лише в Новомиргороді, але і в Кіровограді. 
Мости Степана Демидовича служать і будуть служити людям. Тому почитайте публікацію 80-х років про того, хто їх зводив, і згадайте його добрим словом.





- Нас у сім’ї було семеро, - розповідає Степан Демидович, - двоє померло, лишилось Самійло, Василь, а з сестер – Люба і Зінаїда. Батько, Демид Якович, був чудовим городником, начитаною, ерудованою людиною. Раніш, як відомо, біднякам важко було дати освіту своїм дітям, але батько доклав зусиль, щоб ми навчились, город прилягав до берегів Великої Висі, батьківські руки кожну грудочку чорнозему перетирали, всю площу старанно угноювали, і овочі родили на славу. Отож з цибулі, часнику, помідорів, баклажанів, що вважалися делікатесом, ми і жили…

Та ось помер поміщик Цвєтков. Новомиргородці, мабуть, і досі пам’ятають школу Цвєткова. У нього була чудова бібліотека. І ось з Єлисаветграда приїздить одного разу пристав, щоб продати з аукціону цю книгозбірню. Молоточок, який в його руці увесь час підіймався після оголошення ціни, заворожив батька, і він назвав цифру, більше якої не посмів назвати ніхто, і молоточок рішуче і остаточно стукнув по столику.

Новомиргородські багатії перезиралися, хто здивовано, а хто злякано: "Де Демид Якович візьме стільки грошей?" Довелось продати корову, телицю, решту позичати у торговельників, але величезне книжкове багатство привезли до двору Кожум’якіних. 

Так книга з раннього дитинства входила в життя його братів і сестер і – в його. Книга пробудила любов до всього красивого і корисного, навчила мислити вільно, розковано, розкріпостила його дух тоді, коли він навчався, утверджувався як людина. Російська класична література, твори прогресивних письменників Заходу, твори Т.Г. Шевченка, І.Я. Франка, М.М. Коцюбинського, багатьох інших він читав запоєм і нині, коли йому не так багато лишилось дожити до століття, і досі знає добре, деякі – напам’ять. 

Закінчив початкову, потім народну школу, після чого – вищі педагогічні курси. А там Одеський університет, де шість років навчався на факультеті української мови і літератури. Жадоба до знань у Степана Демидовича була невгамовна. Та він ніколи не хизував тим, що знає, а намагався знати більше. Тож, повернувшись додому в 1929 році, маючи диплом з відзнакою про закінчення університету, пішов на вищі педагогічні курси, щоб, навчаючись, поглиблювати свої знання. Дехто з колег почали сміятись, вважаючи це за дивацтво.

Теорію соціалізму на курсах читав Елембелум – людина без таланту і ґрунтовних знань. На одному з уроків Кожем’якін, звертаючись до лектора, сказав:
- Те, що ви нам диктуєте для конспекту, не те, що записувати – слухати соромно: це неперевершена профанація і дискредитація самого предмету.

Ось звідси і пішли всі неприємності…

- Отож, після тих неприємностей, які скінчилися остаточним вигнанням мене з курсів, я дійшов висновку: гуманітарні науки – добре, але вони не для мене, бо я щедрий на слова, а їх не люблять – особливо ті, хто вдає з себе прогресивного, а насправді перетворився у бюрократа, рутинера. Треба, думалось мені, щось практичніше обирати в житті. І я обрав: у цей час у Харкові (тодішній столиці України) відкрився автодорожній інститут.

На той час  познайомився зі своєю майбутньою дружиною – Катериною Дмитрівною. Вона мала вищу освіту, їздила в Швейцарію для вдосконалення англійської, німецької та французької мов. У них була мрія – після закінчення навчання одружитись. Але одного разу, коли до нього приїхали відвідати наречена і сестра Люба, на вокзалі до них підійшов акуратно зодягнений у цивільне чоловік і сказав йому: "Ви арештовані". Люба обурилась, але голос Незнайомого був владний: "Вирок такий: або ви їдете в Йошкар-Олу на три роки, або я вас відвезу". Як бачите, вирок без суда, без розслідування, з’ясування складу злочину…

Чи варто говорити про несподіваність цього арешту? Так Степан Кожем’якін "добровільно" поїхав на заслання сам. Відбувши строк покарання, йому сказали: "У вас десять мінусів", цебто жити не можна ні в Москві, ні в Ленінграді, ні навіть у Новомиргороді. Тому місцем проживання обрав Черкаси.

Та свобода була короткою. У 1949 році Кожем’якін знову був заарештований. Чотири місяці просидів Степан Демидович у камері-одиначці, врешті запротестував, вимагав у начальника в’язниці, щоб до нього прийшов прокурор і дав пояснення, чому він ув’язнений, за які гріхи? Крім того, через 15 днів мав бути суд, хай йому нададуть право виступити на суді. Адже згідно Конституції СРСР 1936 року таке право – за ув’язненим. І, як це не дивно, прокурор прийшов, вислухав і сказав: "Таке право ми вам предоставимо". І "предоставили": через три дні Кожем’якін опинився в Тобольську. Скрутно було, холодно, іноді тепломір сягав позначки 53°С нижче нуля! Та витримав, ні разу не поморозився.

У 1953 році помер Сталін. У 1954-му Степан Демидович вийшов на волю. Врятувало його міцне, залізне здоров’я, дивовижна витримка та самодисципліна. Та ще те, що він будував мости на Ангарі, адже під час весняного паводку їх крига крушила, мов шкарлупу. Був випадок, коли голова виконкому райради Борисов, чоловік добрий і гуманний, вихопив мішок з амоналом у підривника Крижановського, сказавши: "Ось я й сам підірву кригу, бо її зарешетило біля мосту" (колись і сам він був підривником), та сталося непоправне: мішок з вибухівкою підхопила хвиля, що набігла і понесла до середини мосту.

Вибух потряс повітря. Міст рухнув. Про фатальну помилку Борисова ні Крижановський, ні Кожем’якін нікому не розповідали. Уміння, енергія Кожем’якіна та хороше поводження Борисова допомогли: новий міст було споруджено набагато раніше строку.

…А потім мости почали крокувати по району та по місту – через роки, через відстані, через відомчі бар’єри і бюрократизм осіб, які хоч і розуміли значення хороших комунікацій, та не завжди допомагали досвідченому мостобудівнику в постачанні необхідними матеріалами. 

Правду кажучи, вони самі сподівались на виняткову завзятість та пробивну здатність характеру Кожем’якіна. А він сотні разів бував у Києві, у міністерствах, главках, де службові особи говорили один одному: "Відпустіть йому цементу, бо це такий чоловік, що не відстане". І відпускали цемент, балки, перекриття, все, що необхідно.

Виросли два мости в Новомиргороді та з Коробчиного через Вись міст проліг до Рубаного мосту. Об’єднав два села… правлінню колгоспу імені Шевченка він обійшовся в 364 тисячі карбованців. Коли приїхала авторитетна комісія з Кіровограда, хтось з її членів сказав: "Побудували за півтора року, а ми за цей час встигаємо лише документацію підготовити". Отже, істина глаголить не лише устами дитини, а іноді – і бюрократа.

Тож поміж ділом, буваючи в Києві, Кожем’якін клопочеться про видання словника мостобудівників, збирає усну народну творчість, оберігає від засмічення нашу рідну мову. Чи не тому в часи застою декому здавалося, що це вело діда Степана небезпечною стежиною вузького українського націоналізму? Та це далеко не так. Адже люблячи всім серцем Шевченка, він схиляється і перед Пушкіним, Толстим, Міцкевичем, Шекспіром, Гюго, недарма володіє, досить вільно, кількома європейськими мовами.

 Так, він надзвичайно любить і високо цінує великого Кобзаря. Кожного року в день його народження їде до Канева, відвідує Чернечу гору і на могилу покладає вінок на знак глибокої пошани та невмирущої любові до нього,Кожного року в день його народження їде до Канева, відвідує Чернечу гору і на могилу покладає вінок на знак глибокої пошани та невмирущої любові до нього, не дивно, дехто навіть з інтелігенції вважав це тоді за націоналізм, дивацтво. Але зовсім не так, бо в такому поклонінні та схилянні перед борцем-революціонером – демократом, крім гордості за великого національного поета, захоплення його мудрістю та мужністю, нічого не було. Щоправда, тривале ув’язнення наклало свій відбиток, і йому іноді здавалось, що в його нелегкій долі винні ті, хто вже занадто схиляються перед усім російським, хоч істинні росіяни тут ні при чому.

І так він ступив на ту межу, яка в житті зветься калиновим мостом. І от, якщо прослідкувати увесь життєвий шлях Степана Демидовича, можна дійти висновку, що в нього були прогресивні погляди на ідеї з точки зору нашого часу, але в ту пору він не міг знайти себе, як і шляхи для їх реалізації, подолати ті труднощі та перешкоди, що поставали на його шляху. Причиною цього була, насамперед, гарячковість його характеру, що породжувало і нестійкість поглядів та переконань. Все це, а також ув’язнення не дали можливості розкритися його неабияким здібностям та таланту. Стає прикро за нелегку, але по-своєму цікаву долю людини…


Районна газета "Новомиргородщина", автор – В. Шульга


Дата публікації: 13.01.2009
Прочитано: 2958 раз



Додатково на дану тему
Златопільська гімназія: початок історіїЗлатопільська гімназія: початок історії
Златопільська гімназія: відкриттяЗлатопільська гімназія: відкриття
Златопільська гімназія: видатні особистостіЗлатопільська гімназія: видатні особистості
Златопільська гімназія: новітня історіяЗлатопільська гімназія: новітня історія
Златопільська гімназія: чи є майбутнє?Златопільська гімназія: чи є майбутнє?
Микола Зеров: три літа в ЗлатополіМикола Зеров: три літа в Златополі
Тарас Шевченко і НовомиргородТарас Шевченко і Новомиргород
Цегляне дивоЦегляне диво
Збережемо минуле заради майбутньогоЗбережемо минуле заради майбутнього
Герой з ЙосипівкиГерой з Йосипівки
[ Назад | Початок | Наверх ]
Коментарі

Kolisnyk
Дата: 28.02.2009 | Коментар: 2
KolisnykХто хоче мати електронний варіант книги "Планида Степана Кожум'яки", скачуйте зі сайту: www.ukraine.ck.ua

Детальніше: www.ukraine.ck.ua –> Ukrayinika –> Книгозбірня –> Статті & Публіцистика –> Колісник Юрій –>Планида Степана Кожум'яки.doc
Зареєстрований: 27.02.2009
Kolisnyk
Дата: 28.02.2009 | Коментар: 1
KolisnykДоброго здоров'я, дорогі Новомиргородці!
Вітаю Вас на безмежних Інтернет-просторах. Щиро вдячний за тепле слово про українського патріота Степана Кожум’яку. Принагідно хочу висловити кілька реплік до теми: "На калиновому мосту".
1) Цитата: "...[Кожум'яці] здавалось, що в його нелегкій долі винні ті, хто вже занадто схиляються перед усім російським..." Чи ж мав Дід Степан упереджене ставлення до російської мови, культури – н а в р я д. Його дружина – Катерина Дмитрівна (вчителька іноземних мов) – напівросіянка, все життя російськомовна.
Жителька м. Шполи Олена Коваль згадує: "У 1955 році [С. Кожум'яка робив саме шлях через їхнє місто] ми з братом Григорієм ходили в школу. На домашнє завдання з російської літератури було задано уривок О. Пушкіна "Євгений Онегин". Запам'ятовувалося важко. На наше здивування, Степан Демидович по пам'яті став підказувати в тих місцях, де я збивалася..."
Мало того, на запитання Володимира Піскового для інтерв'ю новомиргородської газети "Червона Зірка" 15.09.1988 - "За круглим столом радіостудії":
– Ким Ви мріяли стати? Чи здійснилася мрія?
Кожум'яка відповів словами російського письменника:
– Оце нещодавно мені прочитали поему Твардовського "По праву памяти". Так скажу словами звідти:
Мы жили замыслом заветным,
Дорваться вдруг
До всех наук
Ось тільки матеріальних можливостей не було. Мрія моя збулася. Учителював в Андріївці, а через рік зрозумів, що освіти малувато. Вчився усе життя, щоб потім ті знання використати на благо народу.
Вкотре бачимо гуманне ставлення С. Кожум’яки до іншої мови, культури…
2) Цитата щодо покладання Кожум’якою вінків Т. Шевченку на Чернечій горі: “…дехто з інтелігенції вважав це націоналізмом, дивацтвом”.
Як відомо, до когорти націоналістів Степан Демидович ніколи себе не відносив. Позбувшись радянської імперії, слід, мабуть, переосмислити це слово.
Отже, “націоналізм” – світоглядний принцип, найбільшою мірою притаманний передовим представникам народу, що виборюють право на розбудову власної держави. Головною в націоналізмі є ідея державної незалежності, самостійності, де держава виступає не самоціллю, а формою й засобом організації повноцінного життя.
Див.: http://uk.wikipedia.org/wiki/Націоналізм
Отже, коли мовиться про якісь “угнетения прав русскоязычного населения”, утиски російської мови, за двомовність і т.д. – усе це Лукавство! Про яку двомовність йдеться?! Ми двомовні, ми – т.зв. “українські буржуазні націоналісти”, бо знаємо і українську мову, і російську; і українську культуру, і російську, а вони – не знають і не хочуть знати. Уся ця боротьба ведеться за вивільнення себе від будь-якої необхідності не лише знати, а й рахуватися з українською мовою, державою взагалі...
P.S. Цитата: “У 2009 році виповнюється 10 років, як пішов з цього світу філософ, патріот і будівельник мостів Степан Демидович Кожум’яка”. – Взагалі то – 20 років. В. Шульга, напевно, намагається “освіжити” давність подій. ;-) Дякуємо.

З правдивою повагою доц. кафедри журналістики ЧНУ Колісник Юрій.
Зареєстрований: 27.02.2009
Ви не можете відправити коментар анонімно, будь ласка зареєструйтесь.
Картинки з галереї
Картинка з галереї

Картинка з галереї

Картинка з галереї

Головна Новини Питання і відповіді Статті Рекомендувати Зворотний зв'язок
статистика  користувачів онлайн: 5 | користувачів сьогодні: | переглянуто сторінок сьогодні: | всього сторінок переглянуто:

© 2008 novomirgorod.com    виготовлення: студія GVM

Powered by SLAED CMS © 2005-2007 SLAED. All rights reserved.
">