І в дорогу далеку…

Майже три роки волонтерка корпусу миру Керол Куммінгс провела у Новомиргороді. Вона допомагала учням третьої школи, а також охочим новомиргородцям вивчати англійську мову. Допомогла разом зі своїми співвітчизниками створити у школі сучасний кабінет іноземної мови. Знайомила з новими освітніми методиками, новими технологіями, пропонувала спробувати застосувати їх при вивчені мови, порівнювати і вже потім самому свідомо визначитися, як саме навчатися, яку схему обрати, щоб досягти найкращих результатів.

Керол щира, привітна, комунікативна дівчина, тож вона відразу полюбилася і учням, і вчителям. Влилася в колектив, здружилася, стала з ним одним цілим. Проводила багато часу з учнями. Спочатку вони їй показували місто, а потів вже вона їх водила на екскурсії, організовувала пікніки, ділилася своїми знаннями, розповідала про свою країну.

Керол стала для них своєю. Вона навчала дітей англійської, а діти допомагали їй удосконалювати українську мову. Її українська мова стала набагато кращою за мову багатьох українців.

У Керол не було того суржику, до якого ми так звикли, що навіть не помічаємо його. Вона швидко знайшла собі друзів, разом з ними брала участь в різноманітних волонтерських, культурних, спортивних заходах. Вона намагалася зробити наше життя різноманітнішим, цікавим. І їй, на відміну від багатьох наших політиків, це вдалося. За ці роки Керол прив’язалася до міста, до його жителів, обжилася, навіть стала хрещеною мамою українському малюку. І ось настав час відбувати на батьківщину.

У зв’язку з тим, що у районі “гуляє” кір, а в навчальному процесі оголошені канікули, діти, на жаль, не змогли прийти до школи та провести свою любимицю, вже майже українку, американську волонтерку Керол додому до США. Тож вчителі цю місію взяли на себе.

В четвер всі вчителі зібралися до школи в залі для прес-конференцій, щоб ще раз подякувати самовідданій волонтерці за її діяльність. Першою це зробила директор Тетяна Свистунова. Вручила їй грамоти, нагороди від усього колективу, наш український вишитий рушник і побажала, щоб для Керол він став весільним. Багато ще приємних слів почула від свого колективу Керол, багато отримала подарунків. Було видно, що слова, які адресувалися Керол, були щирі, адже дехто з учителів не стримували хвилювання та крадькома змахували сльозу.

Керол у свою чергу подякувала всьому колективу за щире ставлення до неї. Подякувала Світлані Мостовій, яка для неї була наставником, а згодом і подругою. Свою промову Керол завершила словами: “До побачення. Зараз час їхати. Я хочу, щоб ви знали, що було честю працювати з вами, ви вилікували мої страхи і допомагали мені, коли мені щось було потрібно. Я не знаю, як вам подякувати. Я сподіваюся, що у вашому житті завжди все буде добре. Я вас ніколи не забуду. Спасибі Вам за вашу підтримку. Дякую, що прийняли мене як поважного гостя у вашій країні. Я розкажу всім, які чудові люди живуть в Україні. Нехай буде мир над вашими головами. Слава Україні”.

Таки в її душу щось українське забралося. Але як би там не було, в неділю вранці з нашої автостанції вона розпочне свій шлях додому у знайоме з дитинства, звичне, хоч і трішки забуте американське життя. Щасливої дороги. Good luck Carol Cummings.

Юрій Стоянов. (Новомиргородщина)

Поки що немає коментарів.

Відповісти

Ви повинні зайти під своїм логіном щоб прокоментувати.

Новомиргород © 2008-2018