Дивовижний підземний Донбас.

Кажуть, хтось бачить перед собою калюжу, а хтось – зорі, які в цій калюжі відбиваються. Так і на Донбасі – хтось його бачить ворожим регіоном, хтось бідкається, що і в мирні часи там смертність серед шахтарів бʼє всі рекорди, а зараз взагалі страшно. А хтось знаходить лояльне ставлення до себе і відкриває Донбас прекрасний і неймовірний.

Микола Довгань з Новомиргорода прослужив у зоні АТО майже 4 місяці. І має свої враження від краю суцільних протиріч, де шахтарі на окупованій території в позаробочий час по кілька годин щодня «підробляються» ополченцями, а на підконтрольній Україні території чимало людей ходять, ховаючи від солдат очі. Тут чи не найбільшою патріоткою є бабуся, що живе на околиці села поблизу солдатського табору. Щодня вона приходить і приносить здорову миску смажених пиріжків. І щодня просить, щоб солдати не відступали, бо тоді її сусіди заклюють, а ті, хто допомагає продуктами для пиріжків (самій же такі витрати не під силу), найімовірніше, зроблять вигляд, що нічого не знають.

Про суворі солдатські будні Микола згадувати у відпустці не хоче, він розповів нам про солдатський відпочинок.

– Чимало хлопців, які живуть трохи ближче до зони бойових дій, отримавши вихідний, умудряються зʼїздити додому, – розповідає Микола. – У мене так не виходило – далеко. Міг лише мріяти, щоб проїздом побувати у рідних місцях (Микола – водій армійського КамАЗу. Прим. автора). У мене з гарним відпочинком не складалось, а от наші холостяки й на дискотеки до місцевих дівчат бігали. Перетрусили у друзів, в кого що є красивого й модного з цивільного одягу – й бігом підкорювати Донбас своєю вродою! І нічого, поверталися живі, здорові й неушкоджені.

А якось один з наших офіцерів вирішив зайнятися культурним вихованням – і потягнув всіх, у кого трапився вихідний, на екскурсію. Ще й не кудись, а в справжню шахту!

Зустріли нас там, якщо чесно, не надто привітно. Співробітники шахти не стільки були нелояльні до Збройних Сил, скільки запідозрили, що солдати мають намір на халяву отримати якщо не солі чи виробів з неї, то хоч екскурсію. Але ми ж порядні, склалися по 100 гривень за вхід. І це було, скажу я вам, прекрасне капіталовкладення – про цю екскурсію я зараз маю що розказати. Після сплати грошей за квитки ставлення до нас змінилося моментально, зразу зрозуміли, що й на Донбасі можливий сервіс з посмішками.

Шахти в Соледарі, як зрозуміло з назви населеного пункту, постачають на споживчий ринок сіль.

Колись сіль буда дуже дорога – хоча б тому, що її не добували, а випарювали, для того на Донбасі вирубували лісові масиви. Потім почали у якості палива для цього виробництва використовувати вугілля. А там і до покладів камʼяної солі докопалися – і родовище було таких розмірів, що зараз сіль коштує копійки й доступна в кожній хаті.

Нас пустили у спеціальні, підготовлені для екскурсантів лави. Тут видобуток солі вже не ведеться, зараз це – принада для туристів та місце оздоровлення для людей з хворими легенями.

Шахти, у яких добувають сіль, відрізняються від вугільних насамперед відсутністю крепежів. Камʼяна сіль міцна, тут ніхто не турбується через можливі обвали. Правда, всі памʼятають, що й сіль має свої обмеження міцності, тому лави високі – не менше 5-6 метрів вільного простору над головою, але ширина кожної виробки не перевищує 17 метрів. Якщо вирубка буде ширшою, то лава може обвалитися. А так – ніякої небезпеки.

Спустилися вниз – і нам запропонували насамперед зняти берці й походити під час екскурсії босоніж. Унікальні відчуття, до того ж, кажуть, це дуже корисно.

В «екскурсійній» лаві – чого тільки не побачиш! Сольові барельєфи на стінах. Вирубаний з солі камін, у якому всередині стоїть електрична ілюмінація, що зображає вогонь. Футбольне поле, вкрите подрібненою сіллю. Всілякі місцеві скульптури й статуетки – від виконаних у радянському стилі памʼятників – і до сороміцьких приколів. Дуже багато сувенірів з камʼяної солі можна було купити – і я привіз з собою композицію зі свічки та камʼяної Біблії, розкритої на молитві «Отче наш», а також сувенірне серце для сестри. Хотів придбати цілий собор із солі, проте дуже вже він був дорогий.

Маю зазначити, що виготовлення сольових скульптур там поставлене на потік, всім роздавали візитки з пропозиціями замовляти такі скульптури й надалі. Хочеш – обирай з готових, хочеш – виготовлять на замовлення щось унікальне.

Загалом день у сольовій шахті з дорогою туди й назад, усіма сувенірами й так далі обійшовся десь у тисячу гривень. Але не шкодую. Коли то я ще такі підземні дива побачу?

Олена Белінська.

Поки що немає коментарів.

Відповісти

Ви повинні зайти під своїм логіном щоб прокоментувати.

Новомиргород © 2008-2017