А я поїду у Францію!

– Такими були мої слова, коли тільки здавав документи на агрономічну спеціальність до КНТУ, – згадує Андрій Семидоцьких. – Про подорож до Франції мріяв з дитинства. Намагався наполегливо вчити французьку в школі, дивився передачі, фільми про цю країну. Одним словом – я йшов до своєї мети.

Не можна оминути того факту, що Андрій Семидоцьких – третій панчівський випускник, котрий, здобуваючи вищу освіту в КНТУ, відвідав стару добру Францію. Сестра та брат – Ірина і Валентин Власенки за студентства теж там побували. Ірина після закінчення вузу переїхала до Франції, де зараз живе і працює. На першому курсі, коли студентів поділяють на підгрупи для подальшого вивчення іноземної мови (з урахуванням базової шкільної програми), Андрій потрапив до викладача німецької:

– Оскільки в Панчеві ми вчили і французьку, і англійську, мене записали на німецьку за принципом поліглота – раз в школі вчили дві іноземні, чому ще й третю не осилити! В деканаті я наполегливо просив французької. В результаті її і отримав.

Андрієва мрія про гальський край почала матеріалізуватись з початком підготовчих курсів від організації КІ-France, яка багато років співпрацює з вузом. Підготовка триває два-три місяці. Група охочих до подорожі студентів на заняття збирається раз на тиждень:

– Основні параметри, за котрими відбирають студентів для практики закордоном: перше – це знання мови, друге – готовність по приїзді працювати. Вступні заняття проводить француз Жан-Ів. Він володіє російською на хорошому розмовному рівні, але траплялися ситуації, в котрих група не могла зрозуміти Жан-Іва, а він в свою чергу – студентів. Перекладачем тоді ставав я. Так і знаходили спільну мову. Жан-Ів за місяці нашого навчання часто від’їжджав на батьківщину. Його завдання полягало в тому, щоб вдома підібрати для кожного з групи наставника. У Франції їх називають Metre de Stage, в перекладі – «людина, яка надає досвід». Уявіть собі, це не просто гучне звання, так звучить назва офіційно зареєстрованої посади!

– Мій майбутній наставник – фермер Деніс Еран – перестав приймати студентів. З Жан-Івом вони старі друзі, а в 1997-у році разом відвідали Кіровоград. Сплинуло чимало часу відтоді, коли на фермі мсьє Ерана з’явився черговий стажер. Жан-Ів порадив Денісу взяти мене. Одночасно до Франції зі мною вирушило ще двоє студентів. Пакет документів необхідних для виїзду закордон оформляє студент, вуз лише допомагає відкрити візу. Наші візи вважалися дійсними протягом трьох місяців. Так, 1 грудня 2014 року ми вирушили в автоподорож Європою.

Андрій розповідає, що з вікна автобуса, на вокзалах під час пересадок випала нагода побачити ще й Польщу та Німеччину:

– Їхали довго, в мене був польський розмовник, тому вдалося перекинутися парою слів цією мовою. Заїхавши в Німеччину, пробували застосовувати базові ази цієї мови.

Взагалі, європейці, котрі працюють в сфері обслуговування, знають, окрім своєї, ще й англійську, але ми нею спеціально не користувалися, перевіряючи себе на міцність знань рідних для них мов. А перетнувши французький кордон, цю мову треба було включити у себе в голові остаточно і безповоротно. Студентські шляхи розійшлися на кінцевій зупинці – в Парижі, де самостійно треба було знаходити потрібні вокзали та дороги до місць призначення:

– Я сів на потяг, попросив у провідника телефон, подзвонив Денісу і він мене зустрів.

Місто Тулуза, Тарб, село Гардер – так звучить офіційна адреса місцини, куди приїхав Андрій. Більшість дівчат потрапляють до французьких містечок, така праця на птахофабриках, в кафетеріях легша. Хлопці-практиканти виконують тяжчий об’єм роботи, по селах допомагаючи фермерам:

– Французьке село Village – суттєво відрізняється від нашого. Подібний принцип побудови поселення ми часто бачимо в голівудських фільмах, в котрих американські ранчо віддалені одне від одного, хоч і належать до одного територіального об’єднання.

Рідко хто з фермерів наймає підсобних робочих, самостійно ведуть навіть бухгалтерію. Вони знаються на всіх нюансах сільського господарства. Коли приходить час збору урожаю, не цураються допомагати одне одному. У Франції сільгоспвиробники об’єднані кооперативами. Разом працюють на полях, разом відпочивають, навідують одне одного, влаштовують звані вечері, аби поділитися досвідом та просто поговорити після важкого дня.

Чим же займатися взимку на французькій фермі?

Робота знаходиться і цієї пори – урожай кукурудзи збирають не раніше. Сприяють кліматичні умови:

– Тарб, Гардер – це Південь Франції, навкруги піренейські вершини, що на кордоні з Іспанією. Вони затримують холод. На сході – Атлантичний океан. Тому тут зима – не зима. Вперше сніг випав у лютому, довго йому порадіти не вдалося – він відразу розтанув. Коли приїхав наступного року, то побачив більш сувору зиму – сніг випав і лежав.

Сніговий покрив, на час розчистки спеціальною технікою для місцевих став просто катастрофою. Та звичними погодними умовами взимку вважаються ранковий туман та денна спека. В обід можна у футболці гуляти.

Деніс Еран – фермер середньої руки, має 40 га землі та займається тваринництвом:

– Моєю метою було здобуття досвіду, – наголошує Андрій. – Просився працювати на тракторі, комбайні. Коли хотів про щось дізнатися більше, запитував у Деніса: Qu’est-ce? (означає – що це таке?). Тоді він про все детально розповідав. Коли людина пояснює вичерпно, як вчитель, зрозуміти можна будь-якою мовою. Сільськогосподарська, механічна, агрономічна термінологія все одно спільна і звучать слова з невеликою різницею від українських.

Ділиться Андрій враженнями від місцевої кухні, страви якої встиг покуштувати – дуже смачно і ситно.

Чимало колоритних краєвидів побачив хлопець:

– Пам’ятним залишиться вигляд ландшафту з висоти трьох тисяч метрів. Назва найвищої вершини, що поблизу, в перекладі на українську звучить, як «обідня вершина» – Pic du Midi. Я довго не міг зрозуміти смислу назви. Виявляється досягти її подорожні могли лише по обіді, вирушивши рано вранці. Так довго і тяжко на неї підіймалися. Нині – все значно простіше, але коли дивишся у бінокль, дух перехоплює від краси, мабуть, як і колись.

Андрій побував у Франції двічі:

– Наступного року нікуди не збирався. Одного дня мені повідомили, щоб зайшов до університетського відділу міжнародних зв’язків. Я все зрозумів. Запитав, чи всі документи вже надійшли від Деніса Ерана. У відділі дуже здивувалися моїй обізнаності, але я не помилявся – хто ще окрім мсьє Ерана міг так вчинити! Він сам у Франції заповнив документи для мого наступного візиту. Цього разу Андрієві випала нагода відвідати не одну французьку сільськогосподарську виставку:

– З робочою поїздкою були навіть в Іспанії, хоча я її сприйняв як красиву подорож. На одній з виставок-презентацій познайомився зі студентами-агрономами. Зав’язалася розмова через помилку. Як ти думаєш, хто неправильно назвав виставковий агрегат? – запитав вже мене Андрій.

І що йому відповісти?

– Дівчина, – довелось констатувати мені.

– Правильно, дівчина. Так ми почали нашу бесіду. Я розповів їм, що сам з України. Вони без кінця запитували в мене про українське навчання, а я в них про французьке. На мій погляд, їхні освітні умови кращі від наших – більше самоосвіти, а ще їх направляють на навчання за рекомендацією, котра враховує здібності. Подарунком домашнім згодом стала й одна з покупок на черговому виробничому ярмарку – три пляшки вина 2003-го року:

– Сувеніри купляв повсюди, де був. З Парижа, як і всі, привіз магніти, футболки.

Неочікуваною і такою дорослою стала відповідь на те, чи хотів би залишитися Андрій у Франції:

– Їхній досвід треба враховувати, але для своєї користі. Якщо до солоної води додати воду солодку, що буде, як ти думаєш? – знову питання до мене.

Нічого хорошого – це ж логічно.

– Дійсно, нічого не буде. Так само і з нами. Ми загубимось на їхньому фоні. Європу потрібно будувати в нас. Якщо всі поїдуть туди, де краще, то нічого не зміниться в Україні.

Багато з вузів співпрацюють з іноземними організаціями, пропонуючи в ході навчальних програм відвідини інших країн. Враховуйте і таку можливість при виборі альма матері. Це хороша нагода світ побачити, себе показати, змінити на краще свої погляди та переконання, а в майбутньому – і всю країну.

Ірина правиленко. (NB)

Поки що немає коментарів.

Відповісти

Ви повинні зайти під своїм логіном щоб прокоментувати.

Новомиргород © 2008-2017